В сучасних умовах трансформації економіки важливим процесом є пошук нових методів та підходів до використання природних ресурсів. Одним із таких є інструментарій регулювання, до складу якого можливо зарахувати платежі за екосистемні послуги, що, крім того, сприятиме підвищенню рівня капіталізації та інвестиційної привабливості природних активів.

Екосистемні послуги  в концептуальному сенсі – це корисні речі, які екосистема прямо чи опосередковано формує для людей. З часом “корисні” властивості екологічних систем змінюються, але при тому екосистема залишається у відносно стабільному стані (The Economics of Ecosystems and Biodiversity (TEEB 2010). Згідно Millennium Ecosystem Assessment можливо виділити чотири групи екосистемних послуг (ЕП): забезпечувальні (продукція екосистем: продовольство, вода, деревина тощо); регулюючі (формування клімату, очищення води та ін.); культурні (задоволення естетичних, культурних потреб тощо); підтримуючі (формування грунту, базові біогеохімічні процеси та ін.).

Державна політика у сфері екосистемного регулювання щодо лісових ресурсів в Україні регламентується низкою законодавчих і підзаконних актів, насамперед нормами Лісового кодексу України (далі – ЛКУ). При цьому екосистемний підхід до регулювання проявляється в таких контекстах:

термінологічному – базові визначення ґрунтуються на понятті екосистем (наприклад, стаття 1 ЛКУ визначає поняття ліс як тип природних комплексів (екосистем), в якому поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність з відповідними ґрунтами, трав’яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємопов’язані у своєму розвитку, впливають один на одного і на навколишнє природне середовище; аналогічно визначені поняття природних лісів (природних лісових екосистем), пралісів (пралісових екосистем), квазіпралісів (умовно пралісових екосистем);

природоохоронному – стосується проблем збереження та охорони довкілля (наприклад, стаття 85 ЛКУ визначає, що збереження біорізноманіття в лісах здійснюється їх власниками та постійними лісокористувачами на генетичному, видовому, популяційному та екосистемному рівнях). Також можна деталізувати даний контекст у техніко-технологічному форматі, що відображається у конкретних вимогах до лісозаготівельників при виборі способів рубок і технологічних варіантів освоєння лісосік щодо забезпечення цілісності і екологічної стійкості лісових екосистем;

зміни клімату – екосистемний підхід у зв’язку із лісовим господарством згадується при формуванні й подальшій реалізації цілісної державної політики у сфері зміни клімату, що обумовлено мультидисциплінарним характером таких змін. Зокрема, збереження і відтворення екосистем має бути покладено в основу політично, економічно і науково обґрунтованих рішень з питань зміни клімату для всіх секторів економіки, включаючи лісове господарство.

За нашими розрахунками, для лісових ресурсів більш фінансово ємними ЕП виступають: регуляція клімату, переробка відходів, виробництво харчової продукції і рекреація. Згідно з проведеними дослідженнями, ЕП формують вагомі показники вартості: СЦ – світові ціни (за методикою Р. Констанци); ВЦ – внутрішні ціни (з врахуванням відносної купівельної спроможності) (табл.).

Показники формування окремих екосистемних послуг сфери лісокористування України та її регіонів

Справжня економічна цінність лісів, всі біологічні і соціальні функції, а також повний спектр лісогосподарської діяльності та пов’язані економічні операції повинні бути осмислені, враховані й інтегровані в процес ухвалення управлінських рішень, в тому числі інвестиційних. Відповідно до виділеного нами контекстів державної політики у сфері екосистемного регулювання стосовно лісових ресурсів найпершими кроками в активізації інструменту плати за екосистемні послуги в Україні слід вважати розроблення адекватних методів ідентифікації вигід, визначення їхньої вартісної оцінки та її врахування у практиці прийняття рішень. Труднощі в цьому зумовлені тим, що значна частина послуг, зокрема лісових екосистем, є суспільними благами і є неринковими. Природоохоронний контекст екосистемного підходу щодо лісових ресурсів має практичне значення у формі належної державної фінансової підтримки лісогосподарських, лісозахисних і лісовпорядні підприємств, що реалізують охорону та захист лісів, що відіграють важливу захисну роль для збереження екосистеми та ведення сільського господарства. Реалізація державної політики у сфері екосистемного регулювання щодо лісових ресурсів з точки зору планування і виробництва їх як суспільних благ має забезпечувати баланс інтересів у суспільстві між ресурсами, громадянами та їх потребами. Провідна роль у створенні стимулів для зростання суспільних благ відводимо інструментам фінансово-економічного механізму регулювання природокористування, зокрема бюджету та бюджетній політиці.

Анатолій Сундук, д.е.н., с.н.с.

Оксана Сакаль, к.е.н., с.нс.

відділ проблем економіки земельних і лісових ресурсів