На сьогодні нагальним стає пошук нових форм забезпечення сталого  розвитку, а саме напрям просторового визначення значущості екосистемного фактора. У цьому аспекті доцільно спиратися на наявний зарубіжний досвід. Зокрема, з огляду на ситуацію в Україні необхідно по-новому розглянути категорію екосистемний фактор. У сучасних ринкових умовах слід зосередити увагу на економічному трактуванні цього поняття як рушійної сили, що спрямовує рух, швидкість усіх економічних процесів у господарських системах різного просторового рівня – як місцевого (територіальних громад чи їх об'єднань), так і значно складніших у межах держави. 

Важливо, що світовий досвід доводить значущість екосистемного підходу з позицій його реалізації саме в умовах децентралізації системи управління. Зокрема, це стосується питань охорони та збереження довкілля як визначальної складової природно-ресурсної основи сталого розвитку територій.

Цей процес потребує не лише формування системи довгострокових дій, що деталізують ресурсні можливості та обґрунтовують необхідність «зеленого» вектора розвитку для забезпечення економічного зростання, але й сприятливого бізнес-середовища на всіх рівнях господарювання. У цьому контексті особливої значущості набувають дослідження оцінки екосистемного фактора зі встановленням масштабу збитків у разі його нераціонального використання.

Зауважимо, що у світовому господарському процесі сьогодні чітко простежується необхідність оперування не тільки окремими територіальними просторами, а в їх межах і конкретними матеріально-фінансовими потоками. Тобто у цьому сенсі домінуючим в управлінні стає оперування  матеріально-фінансовими потоками та екологічними активами, що визначають перспективи розвитку різних просторових утворень.

Таким чином, простір розглядається окремо від своєї матеріально-територіальної форми і  розкривається як гетерогенне явище із притаманним йому векторним типом функціонування. У ході децентралізації управління, що супроводжується поглибленням економічної самостійності всіх суб'єктів господарювання, акценти зміщуються у площину задоволення конкретних територіальних інтересів, які мають враховувати екосистемний підхід у процесі  використання наявних засобів виробництва та природних ресурсів.

Виходячи із загальнометодологічних уявлень, дослідження екосистемних засад сталого розвитку просторових утворень необхідно здійснювати в певній логічній послідовності, яка включає алгоритм із п’яти блоків. Перший з них передбачає розгляд диференційованих складових з позицій екосистемного підходу. Для цього необхідно виявити пріоритетні елементи, що обумовлюють його специфіку, а також розробити систему агрегованих показників оцінювання. Другий блок визначає методологію оцінювання екосистемного фактора сталого розвитку. Третій орієнтований на дослідження інтеграційних процесів, пов'язаних із вивченням системної взаємодії просторів. Четвертий блок охоплює проблеми, пов'язані з виявленням перспективних форм організації господарської системи, що передбачає побудову комплексної моделі певного просторового утворення. П’ятий стосується вирішення питань фінансово-економічного врегулювання та визначення інноваційних шляхів сталого розвитку.

Отже, формування нової екосистемної парадигми сталого розвитку просторових утворень на часі є об'єктивною необхідністю, обумовленою поглибленням й ускладненням міжсуб'єктних господарських відносин у процесі децентралізації. Зокрема, поступова зміна традиційних базових орієнтирів на екосистемні потребує методологічного обґрунтування  та пошуку нового інструментарію, що дає змогу виявляти приховані системні організаційно-управлінські можливості  на різних просторових рівнях.

Колмакова В. М., к.е.н., с.н.с.,

зав. відділу економічних проблем екологічної політики та сталого розвитку