Оптимізаційні процеси в системі управління природними ресурсами ЄС полягають у зміцненні організаційної структури, збільшенні державних і приватних витрат та подальшій інтеграції викликів сталого розвитку до розробки політики держави. Увага до екологічних проблем сприяла зміцненню економіки за рахунок збереження ресурсів (насамперед водних та енергетичних), створення робочих місць в екомістких галузях, зниження витрат на охорону здоров'я і захист міських та природних ландшафтів. Основними проблемами, однак, залишаються відносно високі рівні забруднення, генеровані секторами сільського господарства і транспорту, розвиток енергетичної політики, поліпшення санітарного стану навколишнього природного середовища та управління природними й техногенними ризиками. Інші ключові проблеми включають необхідність захисту природних просторів, прибережних та гірських районів, які є привабливими туристичними активами. На сучасному етапі розвитку країни не спостерігається чіткий розподіл компетенцій органів державного управління природокористуванням різних рівнів, тому застосування європейського досвіду сприятиме розмежуванню владних повноважень в Україні. Наводимо систему пріоритетів євроінтеграційної трансформації структури управління природними ресурсами (табл.).

Запропоновані підходи випливають із загально концептуальної тріади пріоритетів європейської системи місцевого врядування, а саме:

По-перше, максимальної самодостатності місцевих джерел розвитку, яка досягається делегуванням державою регіонам на основі відповідного задокументованого розмежування окремих повноважень щодо використання ресурсів та залучення їх в економічний та фінансовий процеси.

По-друге, економічної самостійності, яка включає дві ключові позиції пучка правомочностей зі «списка Оноре», а саме користування та розпорядження, оскільки право володіння природними ресурсами згідно зі ст. 13 Конституцією України закріплено за її народом.

По-третє, необхідної субсидіарності, що передбачає державну підтримку в реалізації завдань регіонального розвитку у разі недостатньої кількості місцевих ресурсів, а також за тими позиціями соціально-економічного розвитку, які потребують координації зусиль між регіонами та прямого державного втручання в загальнонаціональних інтересах (гарантування регіональної й загальнодержавної безпеки, розвиток міжрегіональної інфраструктури, наприклад меліоративних систем, залучення в господарських обіг потужних природних об’єктів, подолання наслідків надзвичайних ситуацій тощо).

Отже, завдання трансформації структурної системи управління природними ресурсами має орієнтуватися саме на ці пріоритети, при цьому концепт переходу на європейські управлінські механізми передбачає інституціональні перетворення, що стосуватимуться підходів та управління природно-ресурсними об’єктами.

Відділ комплексної оцінки та управління природними ресурсами