Сільська територія є складною відкритою соціально-екологічною системою, яка обмінюється ресурсами й інформацією з іншими системами (територіями, інституціями) та постійно створює нові структури і порядок. Згідно з теорією складних систем,  між елементами системи не існує чітких і однозначних причинно-наслідкових зв’язків; натомість елементам притаманні складні, нелінійні взаємодії, які визначають особливості розвитку системи та її подальші стани. Можливі напрями змін станів соціально-екологічної системи з урахуванням положень теорії складних систем є такими:

-        збільшення (зменшення) кількості станів стабільності системи – стійкість системи. Різноманіття параметрів сільської території визначають, наскільки застосовувані технології виробництва задовольнятимуть вимогам сталості, зберігатимуть стабільний стан системи. У випадку моноаграрного виробництва або економічно депресивної території зміни потребуватимуть залучення раніше невикористовуваних ресурсів, нових знань, альтернативних джерел доходу, перегляду способу використання наявних активів. Це збільшить можливості сільської території для її розвитку завдяки економічній диверсифікації;

-        полегшення (посилення) складності здійснення поштовху до трансформації – резистентність системи до змін. Ідентичність, спосіб мислення, упередження часто відіграють вирішальну роль у підтримці або опорі соціальним змінам. Представники влади, селяни, сільська молодь мають різний обсяг ресурсів, влади та спроможність проявляти ініціативу і впливати на рішення, а відтак – різний погляд на подальший розвиток села. Стійкість сільської території можна підвищити, забезпечивши більш справедливий розподіл доходів та витрат між соціальними групами, делегуючи більше повноважень, стимулюючи ініціативність, заохочуючи до економічної активності, новацій та мобільності. Наприклад, мігранти стимулюють поширення інновацій серед громади території, на якій проживають;

-        віддаленість траєкторії руху системи (подальшого розвитку території) від граничних значень її поточного стану – надійність системи. Близькість системи до граничних значень її стану вказує на можливість настання швидких змін. Наприклад, через інтенсивну міграцію між містом та селом соціальний капітал останнього погіршується, оскільки село полишають насамперед молодь, освічені, фахівці високої кваліфікації. Тому занепад такого села (досягнення граничних значень системи) стає більш ймовірним. Цьому здатні зарадити випереджаючі зміни моделі споживання та виробництва, розв’язання соціальних конфліктів, нормативно-правове регулювання, стимулювання конкуренції між агровиробникам. Екологічна стійкість досягається за рахунок технологічних інновацій, екологічно сприятливих технологій виробництва, раціонального використання ресурсів та оптимізації поселенської мережі;

-        збільшення для окремих елементів підсистеми можливості взаємодіяти з іншими системами (різних рівнів та іншого виду) для стимулювання змін та розвитку. Для сільських територій у цьому напрямку ефективні заходи включають політичну децентралізацію, запровадження багаторівневого підходу до розробки політичних програм та планів, забезпечення участі місцевих мешканців у процесі ухвалення рішень. У практичній площині мета досягається за рахунок розвитку державно-приватного партнерства, реалізації спільних проектів територіальних громад, делегування повноважень на місцевий рівень (рис.).

Рис.: Взаємодія елементів сільської території як складної соціально-екологічної системи

 Врахування перелічених показників для аналізу сільських територій дозволяє глибше зрозуміти сутність трансформаційних змін, здатність системи до самоорганізації, розвитку та переходу на інший, якісно новий рівень. У площині складної відкритої системи «населення – навколишнє середовище – економіка» соціоекологічні імперативи тісно пов‘язані з економічною безпекою. Практичне значення цього зв‘язку полягає у зростанні ролі місцевих громад в управлінні територіальними ресурсами, держави – у створенні умов для розвитку бізнесу на основі нових удосконалених екологічних та соціальних стандартів, бізнесу – у впровадженні сучасних технологій екологічно орієнтованого виробництва та посиленні соціальної відповідальності.

Ільїна М.В., к.соц.н., с.н.с.; Шпильова Ю.Б., к.е.н., с.н.с.