На сьогодні в рамках виконання науково-дослідної теми «Формування фінансово-економічного механізму управління територіальними природно-господарськими комплексами» зроблено акцент на рамковому концепті інституціональних засад формування фінансово-економічного механізму управління територіальними природно-господарськими комплексами (ТПГК). Крім того визначено специфіку структурних складових інституціонального забезпечення фінансово-економічного механізму управління за видами ресурсів.

Питання щодо інституціональних засад фінансово-економічного механізму управління територіальними природно-господарськими комплексами розглянуто відповідно до конституційних норм про загальнонародну власність на природні ресурси, правового поля цивільного та господарського права, умов формування корпоративних відносин, включаючи відносини держави і бізнесу, фінансових відносин в державі тощо.

За існуючими уявленнями про сталий розвиток території перспективною формою природокористування визначено проектну форму організації господарської діяльності. Такий підхід передбачає використання відповідного фінансового-економічного механізму, якій складається з консолідованого фінансування, фандрайзингу, бюджетування та проектного менеджменту. Перспективною інституцією щодо корпоративного утворення з управління природними ресурсами розглядається корпорація зі спеціальними правами запозичення КСПЗ/SPV. Окремими важливими ознаками КСПЗ/SPV визначено: орієнтацією на кінцевий результат; підвищений ступень підконтрольності, який забезпечує ефективність та безпеку інвестування; адекватний кризовий менеджмент у випадках санації або дефолту; фінансові гарантії тощо.

Іншою складовою механізму сталого фінансування розвитку ТПГК визначено суверенні фонди, які являють собою створені державою фінансові інститути, покликані акумулювати кошти для фінансування потреб сталого розвитку, які підпорядковані довгостроковим національним стратегічним інтересам (накопичення активів і збереження ресурсів для майбутніх поколінь) і мають забезпечити максимальний прибуток і інвестицій державних коштів. Для запровадження в Україні інституту суверенних фондів як складової механізму сталого фінансування необхідно запровадити третю складову механізму сталого фінансування розвитку ТПГК, а саме – інститут громадянської власності на природні ресурси, сутність якого полягає в конституційному закріпленні цього права, створенні Центрального банку природних ресурсів України, організації національного фонду громадянських дивідендів.

Таким чином стале фінансування розвитку ТПГК як інституту орієнтує на використання фінансових ресурсів корпорацій з управління природними ресурсами, які за проектним підходом до фінансування і управління господарською діяльністю отримують гарантований підприємницький прибуток, що залишається у розпорядженні корпорації і використовується на різні потреби, включаючи виплати дивідендів, нове інвестування тощо. В той же час природна рента як надприбуток вилучається на користь суспільства, за рахунок чого створюватимуться додаткові джерела сталого фінансування потреб розвитку територій.

Розбудову в Україні названих інституціональних засад сталого фінансування розвитку ТПГК на всіх рівнях господарювання має супроводжувати процес децентралізації повноважень міждержавними, місцевими та регіональними органами влади та прийняття відповідної законодавчої бази, коло якої має охоплювати сферу формування суверенних фондів, компаній зі спеціальними правами запозичення типу SPV, громадянської власності на природні ресурси тощо.

Сучасне інституціональне забезпечення системи управління земельними ресурсами визначено як недостатньо задовільне, що вимагає умонтування комплексу інституціональних норм як в систему регулювання землекористування, так і в систему перерозподілу земельних активів. Необхідною умовою формування сучасного формату інституціонального забезпечення фінансово-економічного механізму управління територіальним земельно-господарським комплексом має стати гармонізація інституту фінансово-економічних відносин та інституту земельно-ресурсних відносин, щоб упередити виникнення інституціональних розривів між суб’єктами управління та регулювання на різних ієрархічних рівнях.

Структурними складовими інституціонального забезпечення фінансово-економічного механізму управління територіальним земельно-господарським комплексом виступають інституціональні передумови, які включають базисні інститути, інститути земельного ринку, інститути фіскального регулювання землекористування, які визначають інституціональне підґрунтя диверсифікації джерел фінансово-економічного забезпечення проектів відтворення та охорони земель для сектору державного та муніципального управління, а також корпоративного сектора та сектора домашніх господарств, а також неформальні інститути раціонального землекористування.

Щодо інституціонального забезпечення фінансово-економічного механізму управління територіальним водно-господарським комплексом, то процес становлення в національній економіці традиційних ринкових інститутів перебуває на стадії їх запозичення, а в кращому випадку імплементації у вітчизняне правове поле і ще не скоро можна буде говорити про процес реальної інституціоналізації (декларування, правове оформлення, поширення, масове сприйняття). Це дає підстави зробити такий висновок: у зв’язку із не сформованістю ринкових стереотипів поведінки та принципів дотримання правових норм у світоглядних орієнтаціях вітчизняних водокористувачів. Заходи щодо вдосконалення інституціонального середовища водокористування мають зосереджуватися не на поведінці підприємницьких структур та фізичних осіб, а на вдосконаленні конкретних форм володіння, користування та розпоряджання водними ресурсами, форм перерозподілу водної ренти, системи державного регулювання водокористування та системи контрактних відносин.

Удосконалення інституціонального забезпечення фінансово-економічного механізму управління територіальним лісогосподарським комплексом шляхом усунення окремих інституціональних пасток повноцінного залучення лісових та лісогосподарських активів у систему товарно-грошових відносин та розширення спектра діяльності формальних та неформальних інститутів фінансового забезпечення потреб територіального лісогосподарського комплексу дасть можливість суттєво наростити інвестиційний потенціал модернізації і реконструкції об’єктів лісогосподарської інфраструктури та розширеного відтворення лісоресурсного потенціалу.

Розвиток територіальних мінерально-сировинних комплексів пов’язаний із цілим рядом проблем. До таких можна віднести велику капіталоємність та цілий ряд ризиків: технологічних, екологічних, соціальних, що ускладнюють пошук фінансових ресурсів для реалізації подібних проектів. У реалізації сталого фінансування розвитку територіального мінерально-сировинного комплексу основоположним є вилучення гірничої ренти із наступним реінвестуванням її в інші форми відтворювального капіталу. Рентні платежі повинні урівноважувати інтереси держави та компаній відносно розподілу ризиків та вигід від розробки родовищ, враховуючи той факт, що кожна зі сторін намагається максимізувати власну вигоду, перекладаючи більшу частину ризику на партнера. Узгодження інтересів можливо досягнути шляхом укладання довгострокових контрактів на спільне видобування із закріпленням положень диференціацію платежів залежно від умов господарювання та якості родовища.

Відділ комплексної оцінки та управління природними ресурсами