Співробітниками Державної установи «Інститут економіки природокористування та сталого розвитку Національної академії наук України» в рамках виконання науково-дослідної теми «Формування фінансово-економічного механізму управління територіальними природно-господарськими комплексами» визначено комплекс принципів забезпечення сталого фінансування розвитку зазначених територіальних утворень; структуру форм та засобів фінансування розвитку територіальних земельно-, водно-лісогосподарського та мінерально-сировинного комплексів.

Запропоновано принципову схему механізму сталого фінансового забезпечення територіального природно-господарського комплексу, що включає відповідальне інвестування, стале фінансування, розвиток сталого фондового ринку та корпоративне управління природокористуванням на просторово-кластерній основі із застосуванням проектного підходу та структурних принципів управління природокористуванням, розвитком відповідального державно-приватного партнерства із повноцінним залученням муніципальної, регіональної та загальнодержавної ланок територіального управління.

Визначено, що фінансування територіального земельно-господарського комплексу сьогодні характеризується надмірною обмеженістю форм, засобів та джерел фінансового забезпечення проектів відтворення та охорони різних категорій земель. Потенційним джерелом фінансування заходів щодо розширеного відтворення земельно-ресурсного потенціалу могли б бути кошти Зведеного бюджету України, отримані внаслідок продажу земель. Диверсифікація форм та засобів фінансування має відбуватися залежно від сектору, до якого відноситься конкретний землекористувач. Мова йде про сектори державного і муніципального управління, корпоративний і сектор домашніх господарств. Основними джерелами фінансування першого є кошти Державного та місцевих бюджетів, а також ті, що отримані у зв’язку з реалізацією проектів у рамках міжнародних природоохоронних конвенцій. У секторі муніципального управління, крім коштів місцевих бюджетів, надійним джерелом фінансування територіального земельно-господарського комплексу могли б стати доходи муніципалітетів, отримані у зв’язку з емісією облігацій місцевої позики під заставу земель комунальної власності. У корпоративному секторі та фермерських і домашніх господарств вагомим чинником нарощення обсягів фінансування проектів відтворення та охорони земель є стимули, які потребують додаткової інституціоналізації через внесення змін до земельного законодавства.

Для забезпечення сталого розвитку водогосподарського комплексу (ВГК) необхідним є пошук нових, інноваційних механізмів фінансування. У цьому контексті досліджено шляхи можливої фінансової підтримки сталого розвитку ВГК в цілому (з боку держави, використання ресурсів українських та зарубіжних приватних структур, залучення ресурсів міжнародних організацій, а також внутрішніх ресурсів). Здійснено структуризацію інноваційних механізмів фінансового забезпечення, яка значною мірою ґрунтується на врахуванні часових особливостей їх прояву. До первинних пропонується відносити групу механізмів, яка безпосередньо стосується процесу розвитку і підтримки необхідного рівня функціонування ВГК (інструменти державного фінансування розвитку комплексу та приклади використання внутрішніх фінансових ресурсів). Вторинні (похідні) формуються на основі первинних і можуть включати такі інструменти, як капіталізація, рентні відносини, корпоратизація тощо. Третинні (похідні) – можуть визначатися випуском водних акцій (на основі діяльності комплексу), фінансовою кластеризацією тощо. Щодо часових характеристик, то більш тривалими в часі є механізми першої групи, перехідний потенціал характерний для другої, початковий – третьої групи.

Диверсифікація форм та засобів сталого фінансування територіального лісогосподарського комплексу базується на інституціоналізації сучасних підприємницьких структур організації лісогосподарського виробництва, усуненні селективного характеру обмеження експорту необробленої деревини, розширенні специфікації видів лісогосподарської та лісоохоронної діяльності, упровадженні партнерських відносин між постійними лісокористувачами та суб’єктами приватного лісогосподарського підприємництва. Основу фінансування його розвитку становлять: бюджетне забезпечення лісовідновлення; використання коштів, отриманих на основі госпрозрахункової діяльності державних лісогосподарських підприємств та суб’єктів лісогосподарського підприємництва; забезпечення лісогосподарських проектів за рахунок коштів, отриманих унаслідок експорту необробленої деревини (до введення мораторію); використання частина рентної плати за спеціальне використання лісових ресурсів та екологічного податку за забруднення навколишнього природного середовища в частині відтворення лісоресурсного потенціалу; спрямування коштів, отриманих у результаті відшкодування втрат лісогосподарського виробництва, на реалізацію лісоохоронних заходів.

Розвиток територіальних мінерально-сировинних комплексів пов’язаний із низкою проблем, а саме великою капіталоємністю та комплексом ризиків – технологічних, екологічних, соціальних, що ускладнюють пошук фінансових ресурсів для реалізації подібних проектів. По кожному із них необхідно провести аналіз щодо витрат і прибутків, урахувати всі можливі ризики, виявити ефективні шляхи й маркетингові стратегії їх вирішення та виконання всіх зобов’язань перед усіма зацікавленими сторонами. Тільки за умови дотримання технологічних норм і стандартів, належного рівня контролю та моніторингу, урахування ризиків у процесі експлуатації мінерально-сировинних ресурсів можливо забезпечити сталий розвиток місцевих громад та держави в цілому. Стале фінансування розвитку територіального мінерально-сировинного комплексу полягає не тільки в гарантуванні екологічної безпеки та розвитку інфраструктури для місцевого населення, а й вилученні гірничої ренти із наступним реінвестуванням її в інші форми відтворювального капіталу. Рентні платежі повинні урівноважувати інтереси держави та компаній щодо розподілу ризиків і вигід від розробки родовищ, ураховуючи, що кожна зі сторін намагається максимізувати власну вигоду, перекладаючи більшу частину ризику на партнера. Узгодження інтересів можливо досягнути шляхом укладання довгострокових контрактів на спільне видобування із закріпленням положень диференціації платежів залежно від умов господарювання та якості родовища.

Відділ комплексної оцінки та управління природними ресурсами