5 січня 2015 року

11:27:26 05.01.2016 Назад

ПОЛІТИКА БЕЗПЕКИ ВОДНИХ РЕСУРСІВ УКРАЇНИ ЯК ПРІОРИТЕТ СЬОГОДЕННЯ

Зростання кількості населення Землі, збільшення споживання ресурсів і знищення природних екосистем призвели до того, що на початку XXI століття пріоритетності на глобальному рівні набуло питання гарантування сталого розвитку людства, ключовим фактором якого є забезпеченість водними запасами як одним із найбільш важливих видів ресурсів, необхідних не лише для світового економічного зростання, але й виживання людства.

Тривога щодо зростаючого браку питної води пов’язана як з результатами зміни клімату, так і діяльністю людини, котра призводить до скорочення наявних водних ресурсів через забруднення і деградацію прісноводних екосистем, а також з наслідками неконтрольованої урбанізації і змін у землекористуванні.

Крім того, як свідчить проведений аналіз, сучасне використання водних ресурсів перевершує за масштабами і темпами зростання всі найбільш інтенсивні процеси освоєння природних ресурсів.

Ураховуючи значення водних ресурсів, у постбіполярний період транскордонне, а потім і загальносвітове водокористування стало розглядатися не лише як проблема екології і соціально-економічного розвитку, але й гарантування безпеки. Сек’юритизація «водного питання» базується як на об’єктивних чинниках, пов’язаних із кліматичними змінами, демографічними процесами і зростанням світового використання води, так і суб’єктивних, обумовлених її неефективним, марнотратним використанням.

Крім того, розгляд питання забезпеченості водними ресурсами у площині безпеки дає змогу визначити можливі додаткові вектори вирішення проблеми та її взаємозв’язок з іншими складовими. На мультивекторності проблем забезпечення водою наголошується і Всесвітньою водною радою (WorldWaterCouncil), коли зазначається про те, що необхідно поєднувати політичну волю, фінансове забезпечення, інноваційний розвиток, адекватну екологічну політику та інші заходи, реалізація яких дасть змогу вирішити проблему.

На нашу думку, поняття безпеки водних ресурсів слід розуміти як стан забезпеченості необхідними ресурсами на рівні, котрий гарантує розвиток і зростання галузей економіки за умови захищеності водно-ресурсної сфери держави від системи загроз зовнішнього і внутрішнього походження. Основним шляхом підтримки належного стану безпеки є формування цілісної системної динаміки, реалізація якої сприятиме досягненню позитивного стану функціонування водно-ресурсних систем для водокористувачів та водоспоживачів на різних територіальних рівнях.

Україна відчуває весь комплекс переваг і проблемних питань, які локалізуються у площині безпеки водних ресурсів. Особливо гострою є ситуація для населення, яке змушене споживати воду низької якості і в недостатній кількості. Порівнюючи показники забезпеченості ресурсами прісної води нашої держави з іншими країнами світу (м3 на 1 чол.) зазначимо, що вона вважається однією з найменш забезпечених країн в Європі. У регіональному вимірі майже у  половини областей цей показник є нижчим за середній у державі. Однак поряд з цим Україна  характеризується  наявністю досить розгалуженої мережі водних об’єктів на власній території, яку формують річки, озера, водосховища, ставки, канали тощо.

Загрозою безпеці є той факт, що соціально-економічний комплекс держави визначається надмірним рівнем водоспоживання. Найбільшими водоспоживачами у розрізі регіонів (зважаючи на питоме водоспоживання на одного жителя міст) є переважно території з великими індустріальними центрами. У галузевому вимірі найбільшими споживачами прісної води є промисловість, житлово-комунальний комплекс, сільське господарство. За обсягом використаної води на виробництво товарів і послуг українські виробництва значно перевищують показники країн Європи та США. Крім цього, галузеві суб’єкти здійснюють значний пресинг на якісні й кількісні параметри водних ресурсів, змінюючи їх характеристики.

У контексті цих проблем екологічно незбалансована господарська діяльність, залучення значних обсягів водних ресурсів на потреби виробничої сфери, високий рівень їх забруднення внаслідок змивання шкідливих речовин із сільськогосподарських земель та урбанізованих територій, штучна зміна природного режиму водних об’єктів призвели до того, що деградаційні процеси стали переважати самовідновлювальний та самоочисний потенціал водних систем.

Крім того, характеристики водних ресурсів перебувають у контексті впливу системи загроз природної і техногенної безпеки. Серед загроз природного походження найбільший вплив мають геологічні (зокрема, підтоплення) та гідрометеорологічні (пов’язані із сезонною зміною рівня води). За своїм генезисом природні загрози формуються у природному середовищі і вже потім впливають на людину. Загрози техногенного походження переважно локалізовані у площині радіаційної, хімічної, гідродинамічної та інших видів небезпек. За своїм генезисом вони є наслідком антропогенної діяльності і, акумулювавши несприятливі характеристики, здійснюють зворотню дію відносно людини та її середовища.

Ураховуючи важливість і пріоритетність проблеми забезпечення водними ресурсами, сучасні водогосподарські та екологічні проблеми стали одним із головних чинників національної безпеки держави. У такій ситуації необхідно визначити стратегічні і тактичні пріоритети, реалізація яких дасть змогу розглядати весь водогосподарський комплекс, а також особливості його функціонування як стимулюючий фактор гарантування безпеки держави.

Акцентовано увагу на тому, що державна політика водозабезпечення  повинна орієнтуватися на чіткі пріоритети щодо основ її реалізації і дотримання національних інтересів. Одним з таких орієнтирів є формування стратегічної мети розвитку водогосподарського комплексу: задоволення потреб населення та решти водоспоживачів в якісних водних ресурсах, формування безпечного середовища існування, захист населення та об’єктів економіки від повеней та іншої шкідливої дії вод на основі збалансованого вирішення соціально-економічних проблем, збереження сприятливого довкілля і природно-ресурсного потенціалу. Відповідно до стратегічної мети формуються завдання розвитку водогосподарського комплексу, основні принципи, цільові показники, система заходів щодо пріоритетних напрямів розвитку водогосподарського комплексу.

Розроблення стратегії реформування водного господарства має відповідати загальним орієнтирам трансформації всього господарського комплексу. Слід ураховувати два основних чинники, які визначають базові контури реалізації господарських та соціальних пріоритетів, а саме інституціональні перетворення та інтеграційні процеси. Якщо перший чинник значною мірою залежить від внутрішньої економічної політики та особливостей розвитку продуктивних сил, то другий детермінується протіканням світогосподарських процесів, зумовлених перерозподілом сфер впливу у міжнародній економіці та посиленням антагонізму між потребами людства й можливостями біосфери.


Анатолій Сундук,

доктор економічних наук

Державна установа «Інститут економіки природокористування

та сталого розвитку Національної академії наук України»