Складні та суперечливі процеси суспільних трансформацій і необхідність подолання кризових явищ сьогодення вимагають чітко діючої системи управління шляхом формування та реалізації ефективної державної екологічної політики. Тому вирішення завдань державної екологічної політики безпосередньо залежить від мобілізації фінансових ресурсів на природоохоронні цілі, від дієвості існуючих інструментів та механізмів.

Важливим фінансовим інструментом є екологічне страхування (страхування екологічних ризиків). Це скорочення бюджетних витрат на ліквідацію аварійних та надзвичайних ситуацій, а також забезпечення цільового використання коштів, які спрямовуються на ліквідацію та попередження екологічного забруднення.

Проте питання екологічного страхування в державі, за різними ознаками можна визначити як початкову стадію здійснення. Про що свідчить участь страхових компаній у відшкодуванні збитків та відсутність механізму страхових премій, неузгодженість питання співвідношення добровільного та обов’язкового страхування.

Фактично в Україні здійснюється страхування цивільно-правової відповідальності власників, визначених законодавством України, категорій потенційно-небезпечних об’єктів з метою відшкодування збитків, завданих третім особам внаслідок екологічно небезпечної діяльності або аварій на такому об’єкті.

Створення екологічного страхування повинно орієнтуватися на реальні економічні можливості відшкодування наслідків реалізації екологічних ризиків. Проблема низької ефективності екологічного страхування в тому, що: є певні термінологічні прогалини, що стосуються окремих засадничих понять, а саме поняття «екологічної аварії», «збиток від забруднення» тощо, що відображається при формулюванні договору; страховик не впевнений в дотриманні умов договору (вразі проходження позову в суді) через малу правову практику; відсутність унормованих методик визначення розмірі заподіяних збитків, з урахуванням віддалених наслідків і обумовлених цим тарифних ставок; низька платоспроможність страхувальників.

Саме тому, невід’ємною складовою в ході впровадження інституту екологічного страхування необхідно:

−    розробка дієвої методики для оцінки збитків від забруднення, бо чинна методика (згідно постанови Кабінету Міністрів України № 862 від 04.06.2003) потребує ґрунтовного оновлення;

−  вирішення питання платоспроможності страховика через створення спеціальних фондів, які мають особливі умови щодо нагромадження та розподілу коштів, створення яких має унормовуватись державною;

−  до існуючого закону України «Про страхування» додати підпункт про «Екологічне страхування» з викладенням визначень «екологічний збиток», «екологічний ризик», екологічна аварія»;

−  унормувати випадки та обставини, за яких має заздалегідь передбачена обов‘язковість екологічного страхування;

−     приділяти увагу поінформованості про вигоди від екологічного страхування.

Експертний коментар підготовлено у відділі економічних проблем екологічної політики та сталого розвитку (автори – д.е.н., проф. Хлобистов Є.В., к.е.н., с.н.с. Шевченко І.В.).