Глобальним трендом останнього десятиліття є посилення уваги суспільства до проблем сталого розвитку та ідей «зеленої економіки», що висуває свої вимоги стосовно ролі торгівлі в забезпеченні екологічності товарів.

Відповідно до європейської практики, продукція повинна відповідати міжнародним екологічним критеріям, установленим Глобальної Мережею Екологічної Маркування (GEN), що переглядаються кожні три роки. Нормативну базу у сфері екологічного маркування в Україні формують національні стандарти ДСТУ ISO 14020:2003 (визначає основні принципи розробки і застосування екологічних маркувань як інструмента екологічного управління) та ДСТУ ISO 14024:2002. Екологічне маркування здійснюється за принципом добровільності, проте, за нашими оцінками, без його запровадження можливості українських виробників завоювати позиції на європейських ринках істотно зменшуються. Згідно з результатами опитувань, у США та Європі одна четверта частина населення ухвалює рішення щодо покупки, виходячи із того як продукт і його упаковка впливають на навколишнє природне середовище, а також екологічності магазину.

Міжнародні рітейлери активно впроваджують практику екологічного менеджменту, що використовується як ефективний маркетинговий інструментарій формування їхнього іміджу. Показовим для вітчизняних торговельних мереж є досвід Walmart, Tesco, Carrefour, Auchan, які задекларували такі пріоритетні цілі: зниження викидів парникових газів (максимальне усунення витоків холодоагентів, використання новітніх технологій освітлення, підвищення ефективності логістики перевезення товарів); розподільний збір відходів і їх переробка; зниження споживання пластикових пакетів (за рахунок системи скидок на використання багаторазових сумок, пакетів із вторинної сировини); підтримка місцевих виробників екологічних товарів (екосертифікованих, органічних продуктів харчування і т.д.); запровадження індексу сталого розвитку для роздрібної торгівлі з метою просування ідей відповідального споживання і полегшення покупцям вибору екологічної продукції.

Стосовно українського ринку, то, на нашу думку, значну увагу необхідно приділити поширенню в торговельних мережах екологічно безпечних продуктів харчування, зокрема органічних, що потребує тісної взаємодії бізнесу та держави. Найбільшою популярністю органік-їжа користується в США, Японії, Європі (особливо Німеччини та Італії, які не тільки покривають свої внутрішні потреби, але й забезпечують левову частку світового експорту бio-товарів). Щорічні темпи приросту органічного виробництва впродовж останнього періоду в Європі сягають 10%. Близько 80% вітчизняної органічної продукції експортується (переважно зернові, бобові та олійні культури); 18% – реалізується на внутрішньому ринку без відповідного маркування і тільки 2% – з позначкою «органічний продукт». Загалом в Україні частка продажів органічної продукції становить 1–2% від загального обсягу с/г продукції.

На території України функціонують 12 іноземних і лише 1 національний сертифікаційні органи («Органік стандарт»). Наразі у нас немає закону про органічне виробництво та відповідних національних стандартів, гармонізованих з міжнародними. Необхідно посилити роль профільного міністерства щодо сприяння проходженню процедур сертифікації. Ключовою проблемою є не стільки вартість процедур, а обмежена кількість кваліфікованих спеціалістів в Україні. Важливе місце відводиться торговельним мережам щодо здійснення загальної промодіяльності, спрямованої на популяризацію органічного способу життя, а також цільової реклами конкретних органічних продуктів. Як варіант і ефективний інструмент розглядається організація рекламних стендів у місцях продажу органічної продукції в супермаркетах чи фірмових магазинах.

Коментар підготовлено у відділі соціоекологічних проблем сталого розвитку (автор –  к.е.н., с.н.с. Шпильова Ю.Б.)