Нині в області відбувається реалізація двох реформ – системи охорони здоров’я та децентралізація. В ході реформування виникає велика кількість питань, які потребують аналізу та вирішення, зокрема, щодо забезпечення автономізації діяльності закладів охорони здоров’я та структурно-організаційних змін медичного обслуговування населення.

Згідно з перспективним планом1, у Вінницькій області повинно бути сформовано 106 територіальних громад, у тому числі 21 міську територіальну громаду, 22 селищних та 63 сільських.

Доступність і якість медичних послуг для сільських жителів області є недостатніми, навіть враховуючи той факт, що протягом останніх років вона була пілотною в реалізації медичної реформи. Це пов’язано з критичним станом інфраструктури, технологічної оснащеності медичних закладів, неефективністю форм організації обслуговування, низьким рівнем доходів населення. Так, за даними вибіркового опитування господарств у жовтні 2014 р.2 з 98,5% домогосподарств Вінниччини, у яких хто-небудь із членів протягом останніх 12 місяців потребував медичної допомоги, придбання ліків та медичного приладдя у 44,2% не змогли придбати ліки, 21,3 – відвідати лікаря, 15,7 – відвідати стоматолога, 31 – провести медичні обстеження, 13,8% – отримати лікування у стаціонарі. Майже всі члени домогосподарств серед основної причини такої ситуації назвали високу вартість медичних послуг.

Загалом 18,4% сільських населених пунктів не мають медичної інфраструктури, в яких 3,9% населення позбавлено доступу до медичного обслуговування. Найбільша частка такого населення зареєстрована в Чернівецькому (19,7%) та Барському (18,6%) районах.

У 2013 р. рівень смертності сільського населення області за європейським стандартом становив 1135,1 померлих на 100 тис. населення3. Позитивним є той факт, що Вінницька область за цим показником займає одну з найкращих позицій серед інших регіонів країни (середньоукраїнський ― 1171,7); серед позитивних тенденцій також слід відзначити сталу динаміку коефіцієнтів народжуваності (на рівні 10,6%), за показником малюкової смертності (6,5%о) область наблизилась до показників європейських країн. Водночас, у 90,1% сільських населених пунктів кількість померлих перевищує кількість народжених, а в 10,2% – протягом 2011-2013 рр. не було зафіксовано жодного показника народжуваності.

Рівень захворюваності сільського населення у 1,3-1,4 рази нижчий, ніж міського, проте це свідчить не стільки про краще здоров’я селян, скільки про специфіку їхніх звернень за медичною допомогою (нині рівень звернень становить 50%, при обґрунтованій потребі у 80%), меншу доступність останньої через незадовільну її організацію, територіальну віддаленість закладів охорони здоров’я від місця проживання пацієнтів.

2014 року лікарська медична допомога сільському населенню області надавалася 1154 медичними закладами, з яких: 6 лікарнями, 232 амбулаторно-поліклінічними закладами (АПЗ), 901 фельдшерсько-акушерським пунктом (ФАП), 15 станціями та відділеннями швидкої медичної допомоги. В області нині функціонує 33 Центри ПМСД.

Варто зауважити, що найкраще медичними закладами забезпечені населені пункти Калинівського (73 населені пункти), Немирівського (71) та Хмільницького районів (63 населені пункти); найгірше – Чечельницького та Піщанського, де медичні заклади функціонували відповідно лише у 21 та 22 населених пунктах. Загалом, 18,4% сільських населених пунктів області не мали медичної інфраструктури. І лише Калинівський район мав найменшу частку таких сіл – 2,9%. Відповідно 3,9% сільського населення не мали доступу до медичного обслуговування в межах свого населеного пункту, найбільша частка такого населення фіксувалась у Чернівецькому та Барському районах – відповідно 19,7 та 18,6%.

Перспективним планом4 формування спроможних територіальних громад Вінницької області передбачено, що на їх територіях функціонуватиме 1 263 медичних закладів, з яких: 870 фельдшерсько-акушерський пунктів, 298 амбулаторій та поліклінік, 62 лікарні, 32 станції швидкої допомоги.

Нині потребує капітального ремонту 16,7% лікарняних закладів, 9,9 – АПЗ, 14% ― ФАП. Слід зауважити, що 48,9 % сільських населених пунктів, що не мали лікувальних закладів, знаходяться на відстані 5 км і більше до найближчих населених пунктів, де такі установи є, тоді як існує тісний зв’язок між обсягами надання медичної допомоги та віддаленістю закладів від споживачів: розташування медичного закладу на відстані 5 км від населеного пункту знижує частоту звернень пацієнта на 40%, понад 10 км ― утричі.

Реформа системи охорони здоров’я передбачає з 2017 р. автономізацію медичних установ (автономізація і надання самостійності при незмінній організаційно-правовій формі власності: комунальна установа, державне підприємство). Це розширить свободу в питаннях управління та фінансування, дасть можливість самостійно залучати необхідних фахівців, впроваджувати нові технології, перерозподіляти кошти для фінансування поточних і стратегічних потреб закладу охорони здоров’я, а також легально продавати ті медичні послуги, які не увійдуть до затвердженого базового безкоштовного пакета); зміну фінансування: з принципу кошторисного (виділення коштів з бюджетів різних рівнів на підставі кошторису) на принцип фінансування на підставі контракту (тобто, будь-який розпорядник бюджетних коштів (орган місцевого самоврядування і т.д.) буде укладати з закладом охорони здоров’я контракт на надання медичних послуг конкретному пацієнту), введення медичної субвенції та ряд інших кроків.

Для реалізації реформ на місцевому рівні необхідно:

1. У перспективному плані об’єднання територіальних громад області не враховано нормативні документи МОЗ щодо створення госпітальних округів у межах адміністративно-територіальних одиниць другого рівня, до яких увійдуть: багатопрофільна лікарня (клінічна лікарня) інтенсивного лікування; багатопрофільна дитяча лікарня (клінічна лікарня) інтенсивного лікування; лікарня відновного (реабілітаційного) лікування; лікарня (клінічна лікарня) планового лікування; патологоанатомічний центр; хоспіс; спеціалізований медичний центр (за напрямами); центр з медичних консультацій та діагностики; служба швидкої медичної допомоги територіального центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф.

Водночас, в ході здійснення реформи сільським спроможним територіальним громадам буде делегуватись частина функцій районів, тому деякі громади, які мають достатню кількість населення та займають велику територію, будуть зобов’язані фінансувати вторинну медичну допомогу. Це, по суті, створює медичну колізію щодо кількості лікарняних закладів, які повинні функціонувати в межах госпітального округу.

Враховуючи це, варто розробити механізм, який дозволить сільським територіальним громадам самостійно вирішувати питання щодо утримання лікарняних закладів у разі, якщо в межах їх госпітального округу вже функціонує такий заклад і його доступність відповідає чинним нормативам; погодити процедуру спільного фінансування громадами лікарняного закладу (відповідно до Закону України від 17.06.2014 р. № 1508-VII  «Про співробітництво територіальних громад», Наказу Мінрегіону України від 27.08.2014 №233 «Про затвердження Примірних форм договорів про співробітництво територіальних громад»); внести відповідні корективи до плану об’єднання територіальних громад області.

2. На рівні госпітальних округів або окремих великих територіальних громад області створити установи, які надаватимуть на засадах аутсорсингу послуги закладам системи охорони здоров’я з бухгалтерського обслуговування, маркетингової діяльності тощо. За проведеними розрахунками це дасть можливість забезпечити економію коштів, оскільки нині адміністративні витрати займають майже третину всіх видатків бюджету медичної установи.

3. Ініціювати на базі Вінницького національного медичного університету (кафедра соціальної медицини та організації охорони здоров’я) безкоштовні курси для головних лікарів медичних установ області, на яких вони пройдуть підготовку до особливостей роботи в умовах нового статусу лікарні – підприємства та надання їм автономії в управлінні.

4. Посилити автоматизацію і структуризацію інформації щодо поточного стану медичних ресурсів області шляхом створення єдиної системи обліку медичного простору, яка в подальшому увійде до складу загальнодержавної.

Коментар підготовлено у відділі соціоекологічних проблем сталого розвитку (автор –  к.е.н., с.н.с. Носуліч Т.М.)