На сьогодні необхідність оновлення теоретико-методологічних підходів з визначення напрямів просторового розвитку територіальних утворень обумовлена об’єктивними умовами, пов’язаними, у першу чергу, з трансформаційними процесами, які притаманні воєнному та повоєнному періоду України. Серед головних факторів, які впливають на означені процеси, слід  відмітити зміну виробничих ланцюгів створення доданої вартості, а також деформації загального демографічного ландшафту країни. Крім того, змінюються рівні навантаження на екосистеми, як з боку перерозподілу чисельності та щільності населення по територіях, так й з боку техногенних навантажень на природні об’єкти від деформованих традиційних форм організації.

У такій ситуації  потрібен нестандартний підхід до визначення концепту просторового розвитку, у якому акценти переміщуються від звичайних уявлень та методів організації територіальної діяльності, що само по собі, є безумовно важливим, на процеси, що їй передують, і котрі задають режим використання всієї сукупності ресурсів. Звісно, що природно-ресурсні активи, у місцях зосередження економічної діяльності набувають особливого значення, як відповідного виду багатства територіальних утворень, що мають створювати відповідні економічні конкурентоспроможні переваги та свої компетенції для подальшого розвитку.   

Тобто на сьогодні інтегруючі властивості організації просторового розвитку переходять від території, як матеріального об’єкту управління, до простору відносин, котрий здебільш розглядається як такий, що має не матеріальну, тобто значною мірою суб’єктну форму. Як вже неодноразово зверталося увагу у попередніх наших дослідженнях, змін потребують принципи організації господарських систем, у напряму врахування множини інтересів стейкхолдерів. Тобто починати необхідно, у першу чергу, з принципів упорядкування інтересів стейкхолдерів, методів організації господарських систем та цільових орієнтирів просторового розвитку. Cаме залучення широких кіл різноманітних представників зацікавлених сторін дає змогу побудувати інклюзивну економіку за якою відбувається об’єднання власників активів щодо забезпечення просторового розвитку.  У публічному управлінні на перший план виходить концепція інтегрованого розвитку самоврядних територій, у якій взаємодія із зацікавленими сторонами й системна інтеграція стають пріоритетними  напрямами державної політики.

Оскільки на національному господарському просторі комбінацій, за типами та видами інтересів стейкхолдерів, котрі до того ж формуються значною мірою хаотично, безліч, то виникає необхідність у пошуку якогось узагальнюючого методу їх упорядкування. Це, за логікою,  можливо зробити тільки у разі визначення умов бажаного просторового розвитку у конкретних територіальних утвореннях. Саме тут йдеться про особливості концепту організації інтегрованого просторового розвитку господарських систем. У дослідженнях останніх років наголошується на необхідності поєднання інтегрованих просторових та економічних підходів у плануванні розвитку територій з урахуванням тенденцій децентралізації державного управління економікою. При цьому принциповим стає питання про те, яким чином можна поєднати часткове, що притаманне малому простору з цілим великого простору, зокрема, оновленого національного простору. Поєднання відбувається на засадах визначення фракталу організації та управління просторовим розвитком господарських систем, тобто на внутрішньому принципі їх організації. У такому разі можна стверджувати про інтегруючу властивість та функцію простору як такого. А раз так, то дослідницький ланцюг, з точки зору пов’язаності ключових категорій, приймає наступний вигляд:

простір → господарська система → конкурентоспроможність → природно-ресурсні активи → характеристики просторового розвитку.

Зазначені ключові категорії, в цілому, відображають головну ідею, котра полягає у визначенні просторового формату адаптивної моделі розвитку господарських систем територіальних утворень, здатних до адекватного та оперативного реагування на виклики повоєнного періоду на основі залучення природно-ресурсних активів в економічний обіг.

Окремим теоретико-методологічним питанням стає визначення співвідношення категорій просторового розвитку з територіальним розвитком та розвитком території. Авторське бачення їх взаємодії представлено нижче на рисунку.

Рисунок – Схема взаємодії категорій дослідження просторового розвитку територій

Оскільки у загальному плані дослідження націлено на трансформаційні процеси, то розрізнення цієї категорії приведено саме за предметом та об’єктами змін. Так, просторовий розвиток націлює на системні зрушення різнорідних процесів, що у першу чергу формуються між стейкхолдерами. Територіальний розвиток пов’язується  зі зміною структури використання територій. В той же час розвиток території зачіпає питання зміни меж та локацій. Таким чином, у перспективі маємо спиратися на визначену диференціацію категорій, щоб запобігти смислового дублювання.

Відділ методології сталого розвитку