У системі національної економіки природно-ресурсні активи займають специфічне місце, визначене по-перше, їх належністю тією чи іншою мірою до складу явищ природи, включаючи насамперед власне природні об’єкти, а по-друге, їх належністю до складу активів, тобто похідних від природного капіталу інструментів господарської діяльності. Тому, з позицій класифікації природно-ресурсних активів,  розглянемо їх властивості як природного капіталу та економічного активу.

Так,важливим є їх поділ на групи за характером участі в господарському процесі на необоротні та оборотні активи,характерний для усіх видів активів, включаючи як традиційні ресурсні активи (водні, земельні, лісові, мінерально-ресурсні), так і екосистемні. При цьому до необоротних природно-ресурсних активів підприємства відноситься та частина природного капіталу,  яка багаторазово бере участь у процесі його господарської діяльності і використовується, відповідно до норм системи бухгалтерського обігу,  понад рік. Отже, практично усі природні ресурси, а також похідні від них активиможуть відноситися до необоротних довгострокових активів тоді, коли вони використовуються як основні засоби і нематеріальні активи. У свою чергу, оборотні активи розглядаються як сукупність майнових цінностей, які обслуговують поточну господарську діяльність підприємства і котрі повністю споживаються протягом одного операційного циклу. Тому до складу природно-ресурсних оборотних активів відносяться запаси у виробництві і готова продукція природно-ресурсного походження – вирощена і зібрана сільгосппродукція включаючи ліс, добута мінеральна сировина, запаси водних ресурсів, призначені для реалізації та використання протягом виробничого циклу тощо. Відповідно до норм бухгалтерського обігу, до оборотних активів відноситься й дебіторська заборгованість, наприклад, за реалізовані природно-ресурсні об’єкти, товарний продукт природно-ресурсного походження тощо.

Виключно важливою за позицій залучення природних ресурсів до господарського процесу і набуття ними ознак активів є їх класифікація за ступенем ліквідності і відповідний поділ на ліквідні і неліквідні. Більшість природних ресурсів, які використовуються у суспільному виробництві як засоби виробництва можуть розглядатися як значною мірою неліквідні, оскільки вони можуть бути конвертовані у грошову форму без утрати своєї вартості тільки протягом достатньо значного періоду часу. На практиці до безумовно ліквідних можна відносити відносно незначну частину природно-ресурсних активів у вигляді запасів готової продукції (мінеральна сировина, вода, ліс), призначеної для реалізації на ринку за умов наявності відповідного попиту. Потенційно ознак ліквідних активів можуть набути земельні, а також лісові ресурси (землі, вкриті лісом, лісонасадження), за умов розвитку ринку таких активів. Дуже важливою ознакою ліквідності природно-ресурсного активу у цьому випадку є або можливість його вільного придбавання  на ринку у власність, або ж можливість вільної купівлі-продажу цінних паперів, пов’язаних з використанням активів у господарському обігу в результаті угод сек’юритизації на фондовому ринку.

З позицій організації господарського обігу у природно-ресурсній сфері та диференціації природних активів у залежності від їх ролі у суспільному виробництві, актуальності набуває і класифікація природно-ресурсних активів за їх функціональною роллю у процесі економічного відтворення. Так, за цією ознакою природно-ресурсні активи можна поділити на такі наступні групи. По-перше, це засоби у сфері виробництва, коли вони використовуються як засоби і предмети праці, а результатом їх участі у виробництві є поява нової вартості використання ресурсу. По-друге, це невиробничі засоби, коли природно-ресурсні активи використовують з екологічною метою для створення належних умов функціонування природно-господарської системи та забезпечення високої якості життя за рахунок різноманітних екологічних ефектів, у тому числі – контамінації, регенерації та асиміляції тощо. Насамперед сказане відноситься до екосистемних активів, які розглядаються насамперед як такі, що несуть у собі асиміляційний потенціал. До третьої категорії відносяться природно-ресурсні активи як предмети обігу у вигляді готових виробів, призначених для реалізації споживачам, наприклад, готовий для споживання ліс, видобута мінеральна сировина тощо.

У цілому, як видно, на основі наведеної класифікації можна зробити висновок, що будь-якому природно-ресурсному активу є одночасно притаманними дві групи ознак. Так, перша група ознак є притаманною йому як такому, що є природним капіталом, або ж прямо походить від природного капіталу і має в основі своєї доходності природні продуктивні сили. Другою групою ознак є базові ознаки активу, тобто господарського інструменту, який певним чином інституціоналізовано у господарський процес, тобто упорядковано відносини власності, і який несе в собі мінову і споживчу вартість, використовується безпосередньо або опосередковано у господарському процесі, при цьому створюються нові цінності і породжується нова вартість у вигляді чистих доходів суб’єкта господарювання.

Відділ методології сталого розвитку

де.н., проф. І.К.Бистряков

к.е.н, с.н.с. Д.В.Клиновий