На сьогодні  існує  нагальна необхідність підвищення ефективності використання природно-ресурсного потенціалу з метою забезпечення територіальних утворень необхідними ресурсами для реконструктивного розвитку. Насамперед, мова йде про перетворення природних умов та ресурсів просторових соціо-еколого-економічних систем різних масштабних рангів на дієві активи за допомогою відповідних організаційних, економічних, фінансових та правових механізмів.

У понятті природного активу розкриваються основні його властивості, а саме: по-перше – актив призводить до отримання ймовірних економічних вигод при використанні наявного природно-ресурсного потенціалу, окремо або у поєднанні з іншими активами, також сприяє, прямо чи опосередковано, збільшенню майбутніх доходів, наприклад – як складова бренду; по-друге – суб’єкт господарювання  може отримувати і контролювати вигоду від використання активу; по-третє – факт здійснення правового акту або події, що має правові наслідки, в результаті яких виникло право отримання або контролю над вигодами, отриманими від використання активу.

Природно-ресурсний актив  являє собою активну складову природного багатства, уречевлену в матеріальній (тіла та сили природи) та нематеріальній (права використання, права інтелектуальної власності, особливий правовий статус та ін.) формах, інституціоналізовану у господарський процес,  яка несе в собі мінову та споживчу вартість й у результаті залучення якої суб’єктами господарювання в економічну діяльність породжується додана вартість й одержуються потоки вигод від прямого та опосередкованого використання таких активів у господарському обігу як товарів та засобів виробництва.

Виходячи зі сказаного, можна розглянути загальну структурно-логічну схему формування  природних активів у системі відносин національного господарського простору, яка визначає їх місце і роль у суспільному виробництві. Як видно, подібна схема носить ієрархічний характер, за якого формується взаємне підпорядкування відповідних складових природно-ресурсної сфери у господарській системі (див. рисунок). При цьому основу для природного багатства територіального утворення  формує сукупність природних ресурсів та умов, які представляють інтерес для людини як компоненти природних продуктивних сил, наявні у його господарському просторі, у якості котрого в умовах країни, наприклад, виступає національний господарський простір.

who am i pic

На наступному рівні природно-ресурсний потенціал, яким володіє відповідна територія, створює емерджентне, тобто таке, що створює комплекс системних ефектів від сполучення різних видів природних ресурсів і умов, середовище життєдіяльності людини, яке дозволяє потенційно використовувати продуктивні сили природи для задоволення потреб людей. 

При переході на наступний рівень в системі економічних відносин з’являється можливість залучення природних умова та ресурсів як капіталу до господарського обігу, у природних об’єктів, окрім фізичного продуктивного потенціалу, з’являються  ознаки товару і капіталу, тобто споживча та мінова вартість, а також здатність створювати нову вартість, тобто капіталізуватися.

На ще вищому рівні ієрархії та частина природного капіталу, яка володіє актуальним потенціалом безпосереднього використання у виробництві в системі національної економіки, переходить у категорію природного багатства, тобто тієї складової національного багатства, яка в своїй основі несе природні продуктивні сили матеріального, тобто сировинно-енергетичного характеру, або набуває екологічного значення, як складова екосистеми, яка, серед іншого, може надавати, наприклад, екосистемні послуги, або ж слугує у якості культурного надбання, регіонального виробничого чи туристичного бренду, створює специфічне високоякісне середовище буття людини, її проживання, здійснення подорожей та відпочинку тощо.

На самому вищому ієрархічному рівні  природний об’єкт, який набув перед цим ознак капіталу і багатства та став власністю конкретного власника, будучи повноцінно інтегрованим до господарського обігу та залученим в економічну діяльність, приймає активну участь у суспільному виробництві як матеріальний або нематеріальний актив, приносить потік вигод (доходів) для конкретного суб’єкта господарської діяльності.  

Як видно з рисунка, головну роль у перетворенні природного ресурсу на природний капітал відіграють економічні й фінансові відносини, тобто залучення природних об’єктів до господарського обігу і їх участь у виробничих процесах, а у перетворенні природного капіталу на багатство і активи – їх інклюзія в інституціональні відносини, набуття ними власників та користувачів і капіталізація в системі фінансово-економічних відносин, включаючи, зокрема, залучення інвестицій у природно-господарську сферу через фондовий ринок, акціонування кредитування, лізинг, іпотеку, інші форми запозичення тощо.  У результаті за допомогою природно-ресурсних активів у виробництві створюється нова вартість, включаючи підприємницькі прибутки та ренту.

Таким чином, у системі національного багатства країни природні активи займають специфічне місце, яке визначене по-перше: їх належністю тією чи іншою мірою до складу явищ природи, включаючи насамперед власне природні об’єкти, а по-друге: їх належністю до складу активів, тобто по-суті похідних від фундаментальної складової багатства інструментів господарської діяльності.

Відділ методології сталого розвитку,

к.е.н., с.н.с. Д.В.Клиновий