Одним із ключових елементів управління природними ресурсами в Україні та збалансованим природокористуванням, загалом, є розбудова моделі національного простору сталого господарювання, що є нагальним завданням і не потребує переконування у цьому суб’єктів управління будь-якого рівня. Уявлення про перехід держави на траєкторію сталого господарювання оновлені у відповідності до постіндустріального визначення змістовності господарських процесів та сформованої тріади просторових механізмів. Тож, вимагають відмови від продукування застарілих форм організації й управління господарюванням при розумінні сучасної моделі господарського простору з урахуванням режимів функціонування і розвитку суб’єкт-суб’єктних зв’язків.

Перехід України до сталого господарювання за відповідним просторовим концептом має відбуватися по завершенню циклу сталого господарювання, який характеризується реструктуризацією господарських систем (включаючи реорганізацію, рекомбінацію та ревіталізацію) за результатами введення у дію системоутворюючих просторових важелів та регуляторів (рис.1). А, саме: механізму розбудови національної системи сталого господарювання; організаційного механізму управління процесом гармонізації сталого господарювання; замкнено-ланцюгового механізму управління забезпеченням сталого господарювання. Сам же цикл сталого господарювання, що складається з двох періодів імплементації та двох плат, інтерпретовано дослідниками як: І-й період - «підтримки» з соцієтальною домінантою з платою «П»; ІІ-й період - «забезпечення» з екологічною домінантою і платою «З». А, кожен із цих двох періодів – складається з трьох етапів управління реструктуризацією (відмінних за величинами затратної енергії управлінської дії «E»): реорганізації (РП-1; РЗ-1); рекомбінації (РП-2; РЗ-2); ревіталізації (РП-3; РЗ-3).

 При цьому, на першому етапі циклу сталого господарювання («реорганізації») затрати управлінських дій є значними і вирішальними, оскільки потребують змін за змістовністю та коригуванням цільової траєкторії розвитку господарської системи, що й вимагатиме реалізації більш масштабного комплексу інновацій і нововведень, локалізації та постійного нарощення управлінських зусиль. У цьому взаємозв’язку і пропонується до використання упорядкований алгоритм управлінських дій переходу України до сталого господарювання в сучасних турбулентних умовах її функціонування (рис. 2).

При реалізації на практиці упорядкованого алгоритму (див., рис. 2), пріоритети та об'єкти локалізації зусиль мають бути встановлені відповідно до потреб та можливостей держави (чи певного регіону) в умовах постійного нарощення суспільно-політичних і військово-економічних загроз і ризиків сталому розвитку. Основні з них, наразі, є енергетична ефективність, використання відновлюваних джерел енергії, зелені технології, сільське господарство, інфраструктура та транспорт.

Відділ методології сталого розвитку,

д.е.н., проф. В.В.Микитенко