12 травня 2023 року

09:30:21 12.05.2023 Назад

СХЕМИ РЕАЛІЗАЦІЇ ЕКВІВАЛЕНТНИХ ПЛАТЕЖІВ ЗА ВИКОРИСТАННЯ РЕСУРСІВ ЕКОСИСТЕМ З ВИСОКОЮ ЕКОЛОГІЧНОЮ ЦІННІСТЮ

Знищення екосистем з високою природною цінністю або окремих унікальних видів диких тварин чи рослин внаслідок реалізації проекту економічного розвитку територій є вагомим аргументом для відмови від реалізації такого проекту. Проте, якщо екосистеми з високою природною цінністю або окремі унікальні біологічні види підлягають відновленню, проект може бути реалізований за умови відтворення видів на іншій, еквівалентній за біофізичними умовами ділянці регіону.Еквівалентні платежі є економічним інструментом, що грунтуєтьсяна підході «забруднювач платить» та належить до заключного (останнього) виду заходів, спрямованих на пом'якшення наслідків господарської діяльності для довкілля (до решти заходів відносять запобігання, мінімізацію та відновлення). Метою еквівалентних платежів є запобігання сумарних втрат (а краще – забезпечення сумарного приросту) біорізноманіття за параметрами його видового складу, структури оселищ, функціонування екосистеми.

Основними особливостями схем еквівалентних платежів є такі.

1. Відновлюваність біорізноманіття. Платежі за створення біорізноманіття на еквівалентних ділянках не завжди можуть забезпечити відповідний результат, оскільки біорізноманіття може мати занадто високу цінність, бути незамінюваним або вкрай вразливим. Тому важливо від початку визначити, яке біорізноманіття в принципі може бути компенсоване.

2. Еквівалентність біофізичних характеристик ділянки. Оскільки не існує двох ідентичних в біофізичному сенсі екосистем, слід належно визначити спроможність ділянки, проектованої як еквівалентна, забезпечити відповідний результат щодо відтворення біорізноманіття.

3. Стабільність процесів відтворення біорізноманіття. Відтворення біорізноманіття на іншій ділянці має тривати належний період часу.

4. Моніторинг, звітність та контроль. Надійні системи моніторингу, звітності та контролю, що здатні оцінити прогрес у досягненні цілей відтворення біорізноманіття, для еквівалентних платежів мають вирішальне значення. Це включає належну документацію, обгрунтування планів управління, регулярні перевірки ділянки, аудит третьою стороною.

Доцільно виділити три типи компенсації втрат біорізноманіття в межах еквівалентних платежів:

1. Разові компенсації, що виплачуються проектною організацією постраждалій стороні. Їх виплати зазвичай контролюються державою або акредитованою третьою стороною, але часто вони є добровільними.

2. Обов’язкові компенсації, розмір яких встановлює держава. Сплатити їх має підприємець (найчастіше забудовник) постраждалій стороні, аби компенсувати несприятливий вплив на біорізноманіття.

3. Банкінг. Цей тип компенсацій передбачає, що втрати біорізноманіття внаслідок реалізації економічного проекту дозволяється лише у випадку, якщо підприємець отримає спеціальний дозвіл – т.зв. кредит. Його надають за відновлення, створення або розширення ареалу перебування видів на інших ділянках. Такі кредити адаптовані до звичайних фінансових інструментів. Зокрема, їх можна продати інших особам. Це призводить до утворення ринку таких кредитів та, відповідно, до діяльності компаній, що спеціалізуються на відновленні біорізноманіття. Попит на такі кредити створюють приватні особи, фермери, компанії, фірми, урядові й неурядові організації; однак для належної оцінки цінності екосистем, контролю, видачі та обміну кредитами має бути створено компетентний регулюючий орган.

Програми відшкодування втрат біорізноманіття на основі утворення еквівалентних ділянок були започаткованів США у 1970-х роках з метою пом’якшення шкоди водно-болотним угіддям. Однак наразі такі схеми платежів стали стрімко розвиватися у багатьох країнах. Так, у понад 100 країнах діють закони, які регулюють відшкодування втрат біорізноманіття. Програми надають певні вигоди для місцевого населення, оскільки не лише стимулюють проекти місцевого розвитку, а й сприяють створенню робочих місць та фінансуваннюекологічних заходів. Перевагою для інвесторів та компаній є те, що програми допомагають управляти соціальними й екологічними ризиками.

Однією з країн, що має найбільш розвинений досвід впровадження схем компенсації втрат біорізноманіття, є Німеччина. У цій країні компенсація таких втрат стала обов’язковою ще у 1976 р., колибуло ухвалено спеціальний регламент щодо пом'якшення негативних наслідків для довкілля. Вплив на біорізноманіття зазвичай оцінюється як вплив на оселища (біотопи, середовища проживання) та пріоритетні (унікальні, вразливі, найбільш цінні) види. У кожній федеральній землі затверджено окремий перелік екосистем та визначено цінність їх біорізноманіття. Крім того, обов‘язково оцінюється вплив на всі види, що охороняються відповідно до директив ЄС – зокрема Директиви про довкілля та Директиви про місця перебування і птахів. Особлива увага приділяється скороченню обсягів вилучення природних екосистем під забудову для обмеження зростання площі міст. Так, Національна стратегія сталого розвитку Німеччини (2003 р.) мала на меті скоротити відведення землі під нове будівництво до показника 30 га на день до 2020 р. (у 2011 р. цей показник становив 74 га на день). Порівняння з іншими країнами ЄС свідчить, що завдяки таким програмам Німеччина домоглася значного скорочення обсягів вилучення під забудову та промислове використання земель, цінних з точки зору збереження біологічних видів.

 

Завідувач відділу

екосистемного оцінювання природно-ресурсного потенціалу

д.е.н., с.н.с. Ільїна М.В.,

 

старший науковий співробітник відділу

к.е.н., с.н.с. Кобзар О.М.