7 травня 2023 року

19:15:51 07.05.2023 Назад

СОЦІАЛЬНА СКЛАДОВА СТАЛОГО РОЗВИТКУ ТА ЇЇ МІСІЯ ПЕРЕД ВИКЛИКАМИ СЬОГОДЕННЯ ДЛЯ УКРАЇНИ В ГЛОБАЛІЗОВАНОМУ СВІТІ

Сталий розвиток на сьогодні являє собою фактично єдину можливу парадигму в рамках якої має відбуватись соціально-економічна діяльність людства в сучасних умовах, що характеризуються безпрецедентним зростанням антропогенного навантаження на довкілля. Одним з найбільш істотних наслідків цього є нинішні кліматичні зміни. Зазначене є викликом, який постає нині перед усім людством, але й водночас сприяє активізації його прагнень до трансформації існуючої економічної моделі в нову, побудовану на засадах сталого розвитку, що має усвідомлено здійснюватись в процесі завчасної цілеспрямованої роботи.

Наразі осторонь проблем впровадження в реальне життя засад сталого розвитку, не може бути жодна сфера соціально-економічної діяльності. У контексті реалізації завдань сталого розвитку важливе місце посідає його соціальна складова, що як відомо, насамперед зорієнтована на збереження соціальної стабільності, недопущення руйнівних соціальних конфліктів, шляхом справедливого розподілу благ між усіма членами суспільства.

Безпосереднім втіленням соціальної складової сталого розвитку в рамках національної економіки є соціальна сфера, що охоплює освіту, охорону здоров’я, культурно-мистецьку роботу; тобто ті види діяльності, які спрямовані на розвиток власне самої людини, її фізичних, та морально-духовних якостей. Названі якості зумовлюють здатність людини до суспільно корисної праці, являючи собою найважливіший економічний ресурс, а саме: людський капітал, як індивідуальний – стосовно кожної конкретної людини, так і сукупний – стосовно всіх членів суспільства. Відповідно, в означеному контексті, передумовою та водночас пріоритетним засобом досягнення сталого розвитку має бути визнана освіта.

Загалом серед нині актуальних 17 цілей сталого розвитку, ухвалених ООН, якісна освіта посідає одне з найперших місць. Реалізація цієї мети має забезпечувати гарантії для отримання безкоштовної шкільної освіти всіма дітьми і підлітками. Вона також спрямована на забезпечення всіх видів доступності, в тому числі й економічної доступності, щодо отримання професійного навчання та якісної вищої освіти.

Проте сучасні кліматичні зміни, маючі значною мірою негативний вплив на умови повсякденного існування людей, обумовлюють потребу в більш чіткій конкретизації діяльності освітньої сфери як важливого інструмента реалізації завдань сталого розвитку. Необхідною вимогою сьогодення є врахування в освітньому процесі, поряд із гуманітарними, соціально-економічними, технічними та іншими сучасними аспектами, також і аспект змін клімату, що має набувати вираження у посиленні ролі та значення екологічної освіти та екологічного просвітництва в навчально-виховному процесі на всіх освітніх ланках.

Підґрунтям на якому має бути сформовано суспільну культуру життєдіяльності й передусім, культуру споживання адекватну сучасній вельми напруженій екологічній ситуації, з її поточними кліматичними змінами, є екологічна освіта та екологічне виховання, що у поєднанні забезпечують становлення екологічної культури. Остання являє собою сукупність певних дій, технологій освоєння людиною природи, що має забезпечувати рівновагу в системі «людське суспільство – довкілля». Загалом норми екологічної культури формуються під впливом пануючого в суспільстві способу перетворення природного простору.

І в цьому зв’язку особливого значення набуває місія соціальної сфери, як проекції на структуру економічного комплексу соціальної складової сталого розвитку, а саме розвиток людського капіталу, передусім суспільного. Адже, у взаємодії людей-свідомих громадян один з одним, високорозвинений суспільний людський капітал реалізується в соціальний капітал.

Загалом соціальний капітал, як відомо, являє собою здатність людей утворювати колектив і працювати у ньому заради загальної мети й який формується сукупністю норм та соціальних відносин, що забезпечують умови для спільної праці з підпорядкуванням своїх інтересів інтересам колективу. Вказані характеристики соціального капіталу зумовлюють його значення як надзвичайно важливого чинника реалізації соціальної складової сталого розвитку. Власне наявність розвиненого активного громадянського суспільства, як яскравого виявлення потужного соціального капіталу, є запорукою реалізації й усіх інших напрямів сталого розвитку.

Разом із тим, для України, що наразі живе в умовах воєнного стану, питання забезпечення сталого розвитку видаються не першочерговими. У цьому зв’язку можливо констатувати значну загрозу раніше сформованим передумовам сталого розвитку в нашій країні. Адже широкомасштабні військові дії та ворожа окупація значної частини території нашої держави завдають серйозної шкоди екологічному становищу в ній та її економічному потенціалу. Ворог піддає руйнації не лише промислові потужності та інфраструктурні об’єкти, але й об’єкти соціальної сфери – освітні, медичні та культурно-мистецькі заклади. Але найбільшою втратою є те, що гинуть мирні громадяни внаслідок злочинних дій ворога, які своєю масштабністю і цілеспрямованістю набувають характеру геноциду. Поряд із тим, мільйони українців змушені були виїхати за кордон через війну. Все зазначене вочевидь загрожує деградацією людського капіталу країни.

Проте цей виклик несе в собі як нові загрози, так і нові можливості. Насамперед треба зазначити, що характерний для сучасного періоду значний відплив за межі України її громадян, поряд з міграційними хвилями в попередні періоди, вже фактично перетворив українців на глобальну націю, подібну до тих, якими є цілий ряд інших націй маючих потужну діаспору по всьому світі. І наявність такої діаспори, зокрема, може стати важливим чинником економічного розвитку, коли представники діаспори інвестують в країну свого походження значні кошти. А в цілому мережива структура організованих діаспорних спільнот певного народу є на глобальному рівні доволі потужною опорою безпеки держави його походження, оскільки здатна більшою чи меншою мірою справити вплив на держави проживання.

Однак для цього потрібно щоб ті, хто виїхав з країни – як біженці, так і трудові мігранти не втрачали зв'язок зі своєю батьківщиною й відчували її підтримку. Ключовим при цьому, як свідчить досвід країн маючих потужні, організовані та орієнтовані на історичну батьківщину діаспори, є наявність в структурі урядів таких країн відповідного органу по роботі з діаспорою, що діє поряд з неурядовими організаціями працюючими на зміцнення зв’язків із своїми зарубіжними співгромадянами. Отже, таким чином відбувається реалізація соціального капіталу певної нації на глобальному рівні.

Нині в нашій країні збройна боротьба за власне виживання активізувала українське громадянське суспільство і продемонструвала високий ступінь його зрілості в цілому та його значний соціальний капітал, зокрема. Наступним кроком має стати усвідомлення українцями себе як глобальної нації і відтак зміцнення зв’язків між собою на глобальному рівні задля підтримки своєї історичної батьківщини.

У цьому контексті видається доцільним вивчення досвіду тих країн, які мають значні діаспори, стосовно організації роботи з нею та можливостей використання вказаного досвіду в Україні.

Наслідком цього має бути насамперед організація на державному рівні системної роботи з вирішення соціально-економічних проблем трудових мігрантів та біженців на основі створення центрального органу виконавчої влади з відповідними функціями. Зазначене має стати ще одним напрямом діяльності в соціальній сфері.

Таким чином українці мають обернути нинішні несприятливі обставини та виклики на власну користь, використавши фактичне перетворення себе на глобальну націю внаслідок значного збільшення в світі української діаспори, і тим самим забезпечити подальше зміцнення національної безпеки та сталого розвитку своєї рідної країни – України.

 

Відділ природно-техногенної та екологічної безпеки,

доктор економічних наук, професор

В.І. Куценко,

молодший науковий співробітник

В.М. Анісімов