9 лютого 2023 року

21:49:26 09.02.2023 Назад

ЗМІСТОВНІ ОЗНАКИ КОНЦЕПТУ РЕКОНСТРУКТИВНОГО РОЗВИТКУ КРИТИЧНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ У ВОЄННОМУ ТА ПІСЛЯВОЄННОМУ ПЕРІОДАХ

Необхідність забезпечення відновлення та розвитку критичної інфраструктури у воєнному та післявоєнному періодах вимагає застосування адекватної теоретико-методологічної концепції. З цих позицій необхідно звернути увагу на ті підходи, які концентрується на методології і практиці реконструкції національного господарства з урахуванням найсучасніших наукових досягнень у сферах економіки, менеджменту та фінансів.

На межі 2010-х – 2020-х років у національній економічній науці народилася й отримала поступового розвитку концепція реконструктивного розвитку національної економіки. Вже з самого початку свого формування, концептуальні положення реконструктивного розвитку спиралися, з одного боку, на сучасні парадигмальні уявлення про необхідність подальшої соціалізації економічних відносин, наслідком якої має стати забезпечення соціальної справедливості з урахуванням думок усіх зацікавлених сторін (стейкхолдерів) господарського процесу. На подібних підходах, зокрема, було свого часу зроблено наголос експертами 50-го щорічного Давоського форуму-2020 (К.Шваб, Й.Зюдекум, Дж.Р.Тетта, Х.Фріланд, М.А.Аль-Гергаві, К.Георгієва, І.Кадрі, Л.Д.Фінк та ін.) при розгляді інноваційної парадигми стейкхолдерського капіталізму (stakeholder capitalism), яка передбачає імплементацію у цілі фірми, крім максимізації прибутку, також соціальних та екологічних цілей.

З іншого боку, ідеологема реконструктивного розвитку акцентувалася на необхідності формування новітньої національної економічної ідентичності, по-суті – розробки і втілення національної економічної ідеї, яка враховувала б як історичні  особливості розбудови національного господарства у різних регіонах країни, так і новітні світові тренди соціально-економічного розвитку, насамперед  – поширення смарт-спеціалізації регіонів на базі унікальних місцевих ресурсів і компетенцій,  створення новітніх та просування традиційних регіональних брендів тощо. Також у цьому концепті враховувався тренд глокалізації розвитку окремих виробництв і сфер  господарства – маркетингу, торгівлі, громадського харчування, фінансів тощо, тобто пристосування національних, регіональних та місцевих господарських процесів до глобальних тенденцій функціонування господарських систем одночасно з зустрічним пристосуванням до відповідних територіальних умов.

З урахуванням логіко-історичних особливостей розвитку економічного шляху України, дослідниками було визначено два базових підходи до управління реконструктивним розвитком.

Перший підхід пов’язаний з необхідністю вирішення проблем забезпечення життєдіяльності людей у їх логіко-історичній детермінації, яка була порушена інверсійним типом трансформації. Він включає: 1) розв’язання базових проблем відтворення життєдіяльності людей (харчування, житло, охорона здоров’я); 2) розвиток інфраструктури (дороги, транспорт, зв’язок); 3) створення умов для інноваційного розвитку (освіта, наука, інновації). Як видно, такий підхід до реконструктивного розвитку акцентується саме на проблематиці збалансованого, соціально-орієнтованого та інноваційно-спрямованого розвитку інфраструктури. Очевидно, що подібний підхід має бути доповнено еколого-орієнтованим трендом розбудови інфраструктури, зменшенням її шкідливого впливу на довкілля, енергоємності, переорієнтацією на екобезпечні джерела енергії, цифровізацією тощо, тобто має бути врахований інноваційний тренд «зеленого» переходу.

Другий базовий підхід до управління реконструктивним розвитком лежить у площині структурно-функціонального аналізу і має на меті забезпечити структурно-функціональну збалансованість економічної системи. Він передбачає, перш за все, збалансоване функціонування і розвиток реального і фінансового секторів економіки. В свою чергу, розвиток реального сектора повинен розглядатися у трьох аспектах: 1) виробничому, 2) соціально-економічному і 3) екологічному, при цьому виробничий аспект інтегрує в себе такі напрями, як  реконструкція промислової сфери (реіндустріалізація); перебудова аграрної сфери у її поєднанні з сільським розвитком та реконструкція виробничої інфраструктури. По суті, подібний підхід до забезпечення структурної збалансованості економіки являє собою реалізацію на практиці більш широкої  ідеологеми сталого розвитку, з урахуванням акценту на екологічному аспекті, одначе, явно потребує доповнення сучасними управлінськими підходами (платформними, «належного врядування», «нового публічного менеджменту») до сталого розвитку.

З наших позицій, подібні підходи до управління реконструктивним розвитком мають бути поєднані між собою у єдиному концепті комплексно-сталого реконструктивного розвитку критичної інфраструктури, з урахуванням реалій воєнного та повоєнного періодів,в етапізації цього процесу й застосуванні по-суті різних переважних джерел фінансування реконструкції інфраструктурних обʼєктів. Так, першочергові, алярмові потреби реконструкції важливих з позицій забезпечення життєдіяльності населення та критичних промислових й аграрних виробництв мають орієнтуватися на зовнішні джерела фінансування, а фінансування спрямованих на довгострокові зміни структурних трансформацій має паритетно поєднувати зовнішню допомогу (наприклад, зі структурних фондів ЄС) та внутрішні фінансові ресурси, включаючи насамперед рентні надходження. Очевидно, що природна рента насамперед має спрямовуватися на екологічну модернізацію господарства країни, тобто «повертатися» в природно-господарську систему у вигляді позитивних еколого-соціальних ефектів для природи й суспільства, відповідно. 

 

Загальну структурну схему змістовних складових концепту реконструктивного розвитку критичної інфраструктури у воєнному та післявоєнному періодах наведено у таблиці. Як видно, кожному з трьох зазначених нами раніше базових підходів до управління реконструктивним розвитком відповідає формування окремого рівня інтеграції інфраструктури та, відповідно, притаманних кожному такому рівню розглянутих вище видів реконструкції. 

Таблиця – Змістовні складові концепту реконструктивного розвитку критичної інфраструктури у воєнному та післявоєнному періодах

2023-02-09-214628624 2023-02-09-214833343

Так, підходу, пов’язаному з вирішенням проблем забезпечення життєдіяльності у їх логіко-історичній детермінації, який включає розв’язання базових проблем відтворення життєдіяльності людей; розвиток поселенської  інфраструктури; створення умов для інноваційного розвитку тощо – відповідає формування першого рівня  інтеграції інфраструктури, який обʼєднує одиничні реконструкції інфраструктурних обʼєктів за ознаками належності до окремих структурно-логічних сфер організації господарської діяльності з метою забезпечення безперебійного забезпечення послугами інфраструктури у поселенській мережі та виробничих комплексах територіальних утворень.

Наступному підходу, який забезпечує структурно-функціональну збалансованість економічної системи у напрямах сталого розвитку та передбачає забезпечення збалансованого функціонування і розвитку реального, фінансового секторів та сфери послуг,згідно з триєдиними стратегічними цілями сталого розвитку – відповідає, у свою чергу, другий рівень інтеграції окремих видів реконструкції інфраструктурних обʼєктів, галузей і сфер господарства в певні групи за принципом їх відповідальності за досягнення цілісного цільового результату сталого розвитку: забезпечення ефективності функціонування інфраструктури поселенської мережі як складної соціотехнічної системи.

І, нарешті, третьому підходу, який забезпечує поетапний реконструктивний просторовий  розвиток згідно з реаліями воєнного та повоєнного періодів та передбачає цільову поетапну реконструкцію господарства територіальних утворень, з урахуванням технологічних вимог «зеленого» переходу, коли алармові потреби реконструкції забезпечуватимуться  зовнішніми джерелами фінансування, а довгострокові структурні трансформації фінансуватимуться  паритетним поєднанням зовнішньої допомоги та внутрішніх фінансових ресурсів, відповідає третій рівень комплексної взаємоповʼязаної реконструкції всіх видів інфраструктури на різних рівнях просторового фракталу, яка забезпечує взаємозв’язок програмних і проектних розробок першого і другого рівнів, що утворюють єдиний комплекс реконструктивних заходів і забезпечують інтегровану реконструкцію єдиної системи забезпечення життєдіяльності територіальних утворень. Як видно, третій запропонований нами підхід є інтегративним та поєднує в собі попередні підходи галузевої логіко-історичної детермінації та структурно-функціональної збалансованості реконструктивного розвитку.

У кінцевому результаті, застосування усіх трьох підходів дозволить забезпечити комплексну перспективно-орієнтовану реконструкцію інфраструктурних комплексів територіальних утворень за форсайт-підходом, яка передбачає «зелені» структурні зміни одночасно із формуванням  точок і зон росту, локомотивних галузей смарт-спеціалізації територій на основі розвитку ключових компетенцій територіальної економіки з використанням платформних форматів соціальної інтеграції та застосуванням механізмів секʼюритизації для організації фінансування форсайт-проєктів реконструктивного розвитку територіальних утворень.  Подібний комплексний інтегративний підхід до реконструктивного розвитку інфраструктури дозволить ефективно забезпечити як поточну, так і перспективну реконструкцію критичної інфраструктури з використанням сучасних стейкхолдерських підходів до управління соціо-еколого-економічними системами, інноваційних платформних механізмів менеджменту та високоефективних механізмів секʼюритизації активів, що дозволить залучити на перспективу у необхідній кількості капітал зацікавлених сторін для відновлення інфраструктури.

 

Відділ методології сталого розвитку

Д.В.Клиновий к.е.н., с.н.с., доц.