Переважаючим способом поводження з відходами в Україні залишається вивезення та розміщення відходів в місцях видалення. Домінуючим джерелом фінансування такої діяльності залишаються державні та місцеві бюджети. Спроможність залучати інвестиції для створення повноцінної інфраструктури управління відходами залишається обмеженою. Європейські країни переважно орієнтовані на застосування ринкових інструментів, проте використовуються також адміністративні. Кожна країна обирає свій набір інструментів з метою створення стимулів та засобів впливу на виробників та споживачів до екологічно дружньої поведінки. Економічні інструменти виконують  двоєдину функцію. По-перше, це засіб впливу на утворювачів відходів, а по-друге, можливість акумуляції і резервування коштів для створення інфраструктури управління  відходами.

Важливо підкреслити, що залучення більш широкої комбінації економічних інструментів дасть змогу створити фінансовий резерв для створення інфраструктури управління відходами, а також впливати на структурну перебудову суспільного виробництва й споживання (витискування відходоємного виробництва, використання більш екологобезпечних методів і технологій, споживання більш екологоорієнтованої продукції тощо). Сьогодні як підприємства, так і населення не мають достатніх стимулів для мінімізації утворення й утилізації відходів.

Ключові складові економічного  інструментарію реалізації  домінант екологобезпечного природокористування у сфері управління відходами представлено в таблиці. Екологічні податки і збори (taxes, fees, charges) – податки та збори, база стягнення яких, згідно з визначенням Європейського екологічного агентства (European Environmental Agency), здійснює специфічний вплив на навколишнє природне середовище. Їх використання дає змогу акумулювати кошти для фінансування заходів щодо зменшення забруднення; компенсувати  екологічні витрати, пов’язані з наданням певних послуг, у т. ч. із збирання, оброблення, утилізації та екологобезпечного захоронення відходів; стимулювати екологоорієнтовану поведінку суб’єктів господарювання, зокрема за рахунок впливу на екологічно небезпечні види діяльності та продукцію, створення і використання якої несе небезпеку.

В Україні екологічний податок є головним елементом організаційно-економічного механізму поводження з відходами. Це пряма плата суб’єктів господарювання за утворення та розміщення відходів. Надходження від плати за розміщення відходів акумулюються у Фонді охорони навколишнього природного середовища України і наразі регулююча роль цих платежів мінімальна. Кошти від надходжень спрямовуються не лише на вирішення проблеми відходів, а й на інші природоохоронні заходи. До того ж заходи, що фінансуються, переважно направлені не на розбудову інфраструктури поводження з відходами, а на ліквідацію наслідків.

Податок на захоронення ТПВ є в багатьох країнах ЄС. За рахунок його збільшується вартість відходів, що захоронюються (часто навіть більш ніж вдвічі за тонну), що дає значний стимул для перенаправлення відходів з полігонів на інші методи  утилізації.

Іншим широко розповсюдженим в країнах ЄС інструментом є збір на продукцію (product fee) – один з видів екологічного податку. Він встановлюється коли продукція завдає шкоди навколишньому природному середовищу на одному з етапів свого життєвого циклу. Цей інструмент застосовується в Нідерландах, Польщі, Швеції, Фінляндії та ін. країнах для таких видів продукції: упаковка, батарейки та акумулятори, побутова техніка тощо. Введення такого податку сприяє акумулюванню коштів для фінансування інфраструктури утилізації та перероблення відходів споживання, а також стимулює виробників до створення більш екологічно безпечної продукції.

Важливим економічним інструментом, який поки не використовується в Україні, є диференціація ставок податків. Ставки податків встановлюються щодо суб’єктів господарювання в залежності від ступеня негативного впливу їх діяльності на довкілля. У деяких країнах ЄС, зокрема в Данії, диференціація ставок податку на тверді побутові відходи (ТПВ) залежить від способу поводження. Захоронення відходів на полігонах підлягає оподаткуванню за найвищою ставкою, нижчими є ставки при спалюванні відходів без виробництва енергії, ще нижчими – для спалювання відходів з виробництвом електричної та/або теплової енергії. Перероблення ТПВ звільняється від оподаткування.

Не використовуються (або майже не використовуються) в Україні  інструменти економічного стимулювання: надання податкових та кредитних пільг, транспортні дотації, субсидії, екологічне ввізне мито. Загалом стратегія у сфері фінансового забезпечення управління відходами має зосередитися на таких заходах: впровадження принципу розширеної  відповідальності виробника за збирання та перероблення своєї продукції після її використання; зміцнення інституціонального забезпечення державно-приватних форм управління, зокрема  у сфері поводження з відходами; вдосконалення механізму економічного стимулювання перероблення відходів у тому числі за рахунок впровадження більш широкого кола економічних інструментів; розвиток регіональних систем управління відходами з використанням механізму співробітництва територіальних громад тощо.

Відділ природно-техногенної та екологічноїбезпеки,

кандидат економічних наук,

докторант Ю.М. Маковецька