Для організації фінансових відносин, відповідних вимогам сталого господарювання доцільним є  вибір процесного методологічного підходу, Подібний підхід спрямовується на ідентифікацію типових управлінських та бізнес-процесів, якими забезпечуватиметься сталість фінансових відносин у розрізі різних груп просторово-господарських утворень при реалізації конкретних програм, проектів, форсайтів сталого розвитку та передбачає перехід у фінансуванні від об’єктів до процесів. При цьому організація фінансових відносин у системі сталого господарювання повинна забезпечувати ряд базових умов сталості.

Такими умовами є, по-перше: ¬ організаційні можливості для залучення та інтеграції потужних внутрішніх і зовнішніх ресурсів до господарського обігу для формування загально-ресурсного потенціалу сталого розвитку; по-друге: наявність управлінського потенціалу для прийняття відповідних якісних, таких, що враховують інтереси ключових стейкхолдерів  управлінських рішень, по-третє: наявність високоефективної виробничої складової, яка здатна з високим рівнем господарської та фінансової віддачі реалізовувати завдання з досягнення цілей сталого розвитку,  а по-четверте: гнучка й адаптивна система регуляторів робастного типу, спроможна швидко відпрацьовувати загрози та ризики сталому господарюванню.

Звідси логічними є висновки про платформний, полісуб’єктний  характер управління сталим господарюванням, широке застосування при цьому принципів робастного управління, включаючи формування системи управлінських регуляторів сталості та створення запасу міцності господарської системи, зокрема – за рахунок фінансових накопичень, а також застосування методології форсайту для прогнозованого управління змінами в умовах зовнішньої та внутрішньої турбулентності просторових господарських утворень. Також очевидним є те, що у сучасних, а тим більше –  перспективних умовах господарської діяльності рівень складності управлінської діяльності має переорієнтуватися на саморегулятивні механізми управління розвитком просторових господарських утворень, які, зокрема, характеризуватимуться поширенням специфічних  способів прийняття рішень, притаманних управлінському полісуб’єкту, тобто таких як консенсус, урахування взаємної вигоди сторін, трансформація конкуренції у їх взаємну співпрацю для досягнення спільної мети, урахування інтересів майбутніх поколінь, квазі-інтересів природних екосистем як окремих груп стейкхолдерів у фінансовій діяльності  тощо.

При цьому основними факторами формування структури сталих фінансових відносин є необхідність дотримання критеріїв прибутковості, ліквідності активів, платоспроможності учасників фінансових відносин та її кредитно-фінансової стійкості одночасно із рекомендованими Фінансовою ініціативою Програми ООН з навколишнього середовища (англ. UNEP FI) екологічними, соціальними та управлінськими (англ. ESG) критеріями  фінансової діяльності. Новостворена структура сталих  фінансових відносин має забезпечувати реалізацію відповідних специфічних бізнес-процесів з орієнтацією на стратегічне форсайт-проєктування сталого просторового розвитку територіальних утворень як втілення новітньої концепції полісуб’єктного управління (рис). 

Очевидно, що в контексті організації сталої фінансової діяльності у територіальному вимірі  необхідним є широке розуміння бізнес-процесу, як послідовної діяльності, орієнтованої на кінцевий результат, яка виходить за межі підприємства і стосується усього логістичного ланцюга виробництва, спрямованого на створення конкретної сукупності продуктів територіальної економіки.  У такому сенсі, стала фінансова система по-суті стає фактором формування сталої територіального господарства.  Тому з метою побудови сталої фінансової системи необхідно сформувати таку структуру фінансових відносин між суб’єктами господарської діяльності, у якій обов’язково забезпечувались би наступні паралельно-послідовні процеси:

• формування системи сталих фінансових установ шляхом поширення ESG-критеріїв на діяльність інвесторів, кредитно-фінансових, страхових установ та національний фондовий ринок, а також вироблення на державному рівні й імплементація відповідних норм, правил і форм фінансової поведінки;

•організація відповідно до принципів сталості сучасних ринків територіальних активів на базі електронних інформаційно-комунікаційних платформ бізнес-екосистемного формату з урахуванням ESG-критеріїв та SDG-цілей, комодифікація, тобто платне використання ресурсів;

•інклюзія територіальних ресурсів, включаючи природний капітал, до господарського обігу та налагодження фінансової підтримки бізнес-ініціатив сталими фінансовими установами в сферах інвестування, кредитування, страхування та на фондовому ринку;  

•забезпечення потрібного ступеня ліквідності територіальних активів шляхом надання їм за допомогою механізмів та інструментів фінансоміки, включаючи сек’юритизацію, ліквідних форматів, придатних для вільного обігу на ринках територіальних активів,;

•формування за допомогою платформних механізмів простору співпраці стейкхолдерів для забезпечення прибутковості виробництв і максимізації загальної цінності в рамках механізмів корпоратизації, кластеризації та конкуперації (конкурентної кооперації) у виробництві загальної цінності;

•організація корпоративних структур управління територіальними активами в цілях сталого розвитку з розвинутою фінансовою складовою, які забезпечуватимуть потреби територіальних утворень у якісному управлінні просторовим розвитком та фінансових ресурсах тощо;

•організація фінансової підтримки бізнес-структурами, органами публічної влади й населенням місцевих виробництв і форсайт-проєктів сталого розвитку, орієнтованих на територіальні ресурси і конкурентні переваги в СМАРТ-спеціалізації, крафтових виробництвах тощо;

•формування бізнес-екосистемного платформного ринкового середовища прибуткової територіальної економіки, здатної забезпечити виробництва власним капіталом, платоспроможність  стейкхолдерів та фінансову стійкість господарських суб’єктів у кредитно-фінансових відносинах;

•формування у системі фінансового менеджменту блоків, покликаних забезпечити управління прибутковістю виробництв, ліквідністю активів,  платоспроможністю учасників фінансових відносин та кредитно-фінансовою стійкістю  на основі сучасних платформних механізмів  бізнес-екосистемної взаємодії стейкхолдерів у досягненні цілей сталого розвитку;

•досягнення оптимально-рівноважного фінансового стану суб’єктів господарської діяльності шляхом забезпечення відповідності нефінансових активів власному капіталу, а фінансових активів – сукупності зобов’язань через капіталізацію ресурсів та фінансизацію господарських відносин;

•створення фінансового середовища територіальної економіки, яке одночасно само відповідає вимогам сталості і здатне забезпечити фінансовими ресурсами, механізмами та інструментами сталість господарювання територіального утворення у цілому.

Таким чином, розглянувши сутнісні ознаки процесного підходу до організації сталих фінансових відносин, можна дійти висновку про те, що на перспективу можливо суттєво зміцнити позиції сталості у сфері фінансової діяльності, насамперед за рахунок становлення сталих фінансових інститутів в інвестиційній, банківській, страховій сферах тощо. Також необхідно приділити увагу й становленню в країні сталого фондового ринку. При цьому основне завдання щодо забезпечення сталості має стосуватися побудови відповідного сталого фінансового середовища, включаючи «зелений» фінансовий ринок, здатного забезпечити сталий розвиток територіальних утворень у господарському просторі країни. 

Відділ методології сталого розвитку

Бистряков І.К., д.е.н., проф.,

Клиновий Д.В. к.е.н., с.н.с., доц.