Важливе значення для гарантування сталого водозабезпечення населення й основних секторів економіки мають підземні води. На сьогодні питне водопостачання в країні майже на 80 % забезпечується використанням поверхневих вод і, перш за все, Дніпровського басейну. Підземні води в загальному водоспоживанні складають лише 10–15 % і використовуються, головним чином, для господарсько-питного водопостачання.

У цілому міське водопостачання в Україні забезпечується за рахунок підземних вод лише на 25 %, тоді як для більшості країн Європи використання підземних вод сягає 90 %, що забезпечує задоволення потреб населення високоякісною питною водою.

Події воєнного часу, зокрема на півночі та південному сході України засвідчили, що стале функціонування соціальної та критичної інфраструктури вимагає пошуку і застосування альтернативних джерел водопостачання з активним використанням саме надійно захищених підземних вод. Актуальність питання також визначають поточні прогнози впливу глобальних кліматичних змін та антропогенної діяльності на водно-ресурсний потенціал України в цілому та стан поверхневих вод, зокрема.

Співробітники відділу економічних проблем водокористування ДУ ІЕПСР НАН України підготували пропозиції і рекомендації до проекту постанови Президії НАН України щодо вирішення проблеми збереження та ефективного використання якісних підземних вод у контексті водної безпеки України. Зокрема, першочергові заходи зі створення умов покращення інвестиційного клімату в сфері користування підземними водами, мають включати як економічно обґрунтовану примусово-обмежувальну складову (платежі за понаднормоване використання водних ресурсів, платежі за скиди забруднюючих речовин, штрафи за екологічні порушення, екологічний податок, квоти на забруднення тощо) так і стимулюючо-компенсаційну (виплати з екологічних фондів, система екологічних пільг, система пільгових кредитів, бюджетне фінансування інвестиційних водогосподарських проектів, плата за екосистемні послуги, екологічне страхування, пільгове оподаткування).

Враховуючи те, що підземні води на сьогоднішній день є недооціненим ресурсом у сфері водогосподарських відносин, і потребують пошуку шляхів та механізмів їх більш широкого залучення у господарському комплексі. Зокрема у питному водозабезпеченні населення, виникає необхідність розробки уніфікованої системи регіональної оцінки можливостей їх експлуатації. Така система, окрім визначення економічної доцільності реалізації цього ресурсу, має передбачати постійний контроль запасів, якості і стану захищеності від негативного техногенного впливу з урахуванням загальної водозабезпеченості й водного балансу певного регіону.

Розробка науково обґрунтованих рекомендацій щодо формування сталого економічного механізму експлуатації підземних водоносних горизонтів потребує ретроспективного регіонального аналізу ефективності їх використання та перспектив подальшого освоєння. Отже, найбільші валові водопотреби у 35,6 км3 фіксувались 1990 р., у 2000 р. вони зменшилися майже у 2 рази до 18,3 км3. У 2020 р. водозабір не перевищував 10 км3. До головних проблем нашої країни, пов’язаних з  підземними водними ресурсами належать:

       незбалансованість схеми розміщення підприємств з найбільшою водоємністю та особливостей природного формування водних ресурсів регіонів України, а також значні диспропорції в балансі використання поверхневих і підземних вод;

       збільшення глибини залягання підземних вод фактично по всій території України внаслідок кліматичних змін та антропогенного навантаження. Так, наприклад, середньорічні рівні підземних вод на свердловині № 33 у м. Херсон протягом 1951 – 2019 рр. збільшились із 4 до 7 м;

       підземні води України, навіть артезіанські, в багатьох регіонах за своєю якістю не відповідають нормативам як джерела водопостачання, що пов’язано не тільки з природними умовами їх формування, а й з антропогенним забрудненням. Основні регіони, де антропогенний вплив на якість підземних вод особливо відчутний, це Донбас, Придніпров'я та Крим

У 2020 році забір води з підземних водних джерел становив 1838,24 тис. м3/добу. На господарсько-питні потреби використовувалось 84 % з цього об’єму, на виробничо-технічні потреби – 12,4, на зрошення – 1, на сільськогосподарське водопостачання – 2,2, промисловий розлив та виготовлення напоїв – 0,4.

При цьому спостерігається суттєва регіональна диференціація експлуатації підземних горизонтів, головним чином, в залежності від розподілу ресурсів поверхневих вод та економічного потенціалу. На довоєнний період у регіональному розрізі найбільший видобуток спостерігається у Донецькій (257,428 тис. м3/добу), Київській (208,640), Львівській (315,831) областях, найменший – у Івано-Франківській (11,672) та Чернівецькій (17,067 тис. м3/добу) областях.

Ефективність інституційних механізмів регулювання використання та охорони підземних вод має обумовлюватись формуванням чіткої і злагодженої системи управління.

Управління ресурсами підземних вод здійснюється поки ще за адміністративним принципом. Незважаючи на задеклароване

у ст. 13 Водного кодексу України та передбачене Водною рамковою директивою ЄС положення про те, що «державне управління в галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів здійснюється за басейновим принципом».

На законодавчому рівні не здійснено поділу території України на гідрогеологічні басейни чи райони та не здійснена їх прив’язка до районів річкових басейнів, також не визначені схеми взаємодії басейнових органів з територіальними органами Державної служби геології та надр України. Представники регіональних гідрогеологічних служб увійшли до складу басейнових рад (БР) в якості ключової заінтересованої сторони, але поки не визначено, яким чином вони будуть інтегровані в управління водними ресурсами за басейновим принципом та виконувати рішення БР.

Логічним є включення регіональних гідрогеологічних служб до басейнових управлінь водних ресурсів  в якості окремого структурного підрозділу, або ж потенційне реформування територіальних гідрогеологічних підрозділів Держгеонадра за басейновим принципом після визначення гідрогеологічних басейнів чи районів та законодавчого їх закріплення (прив’язки) до районів річкових басейнів.

Визначення заходів з ефективного впровадження механізмів та інструментів фінансово-економічного регулювання використання підземних вод в умовах екологічних обмежень – має реалізуватись поступово та включати  обов’язковий перегляд існуючої системи платежів та зборів за користування підземними водними ресурсами за всіма галузевими господарськими напрямами. При цьому має бути створений колегіальний дорадчий орган, до складу якого слід залучити представників всіх зацікавлених сторін, як в галузевому, так і в територіальному розрізі, громадськість, екологічні організації, міжнародних експертів.

На наше переконання, комплексність проблеми розширення використання й охорони підземних вод визначає необхідність удосконалення нормативно-правового та інституціонального забезпечення формування водних відносин, фінансово-економічного регулювання водокористування, реалізації ефективної національної водної політики і державного управління водними ресурсами на основі узгодження загальнодержавних інтересів з інтересами територіальних громад, відновлення системи моніторингу та кадастру підземних вод держави. Все це потребує системної взаємодії науковців природничої, економічної й правової сфер.

Співробітники відділу економічних проблем водокористування Державної установи «Інститут економіки природокористування та сталого розвитку НАН України» брали активну участь у діяльності  робочої групи, створеної Міністерством захисту довкілля та природних ресурсів України з метою розробки проекту «Стратегії розвитку водної політики України – Водна стратегія».

За результатами обговорень ураховано пропозиції наукового колективу відділу щодо забезпечення водоефективності та необхідної кількості водних ресурсів належної якості для відновлення й оздоровлення водних екосистем і досягнення стійкого забору й подачі прісної води для потреб населення та соціально-економічного розвитку держави. Зокрема, до проекту документа ввійшли рекомендації стосовно доцільності:

-         розширення спектру джерел фінансового забезпечення реалізації проектів модернізації водогосподарської інфраструктури шляхом більш активного залучення коштів міжнародних фінансових організацій та впровадження публічно-приватного партнерства;

-         перегляду пільг та преференцій при визначенні ставок рентної плати за спеціальне водокористування, насамперед для підприємств теплоенергетики та житлово-комунального господарства;

-         налагодження системи моніторингу видобутку підземних вод зі свердловин глибиною понад 60 м як таких, що належать до стратегічного запасу держави та є власністю українського народу;

-         підвищення ставок рентної плати за спеціальне водокористування з поверхневих і підземних джерел підприємствам, які виробляють напої та реалізують питну бутельовану воду, шляхом переходу від єдиного нормативу для країни загалом  до диференційованого в розрізі основних басейнів – для поверхневих  та адміністративно-територіальних одиниць – для підземних вод;

-         створення холдингової компанії, яка забезпечить достатню концентрацію фінансових ресурсів для модернізації техніко-технологічної бази водогосподарських підприємств. Упровадження перспективних форм улаштування виробництва та праці й сучасних механізмів інвестування водогосподарської діяльності у практику господарювання вказаних організацій;

-         реалізації комплексу заходів, спрямованих на розвиток інституційного та правового забезпечення використання водних ресурсів у глобалізованому ринковому середовищі шляхом формування спеціалізованої інфраструктури для емісії зелених облігацій (Green Bond) з метою виконання різноманітних водоохоронних робіт тощо.

Упровадження наших пропозицій у господарську практику та сферу управління водними ресурсами дасть змогу покращити їх кількісні та якісні характеристики, що сприятиме досягненню однієї із ключових цілей сталого розвитку України до 2030 року, а саме забезпечення доступності та сталості управління водними ресурсами і санітарією.

11 травня ц.р. на черговому он-лайн засіданні Президії НАН України із науковою доповіддю виступив директор Державної установи "Науково-інженерний центр радіогідрогеоекологічних полігонних досліджень Національної академії наук України" академік НАН України В.М. Шестопалов «Проблеми збереження та ефективного використання якісних підземних вод в контексті водної безпеки України».

Під час обговорення представлених матеріалів із доповіддю виступив директор Державної установи «Інститут економіки природокористування та сталого розвитку Національної академії наук України», акад. НААН України, д.е.н., проф. М. А. Хвесик. Він акцентував увагу на тому що в Україні основним джерелом водопостачання є поверхневі води. Проте, вони дуже обмежені в часі і територіально, вони забруднені, не відповідають  вимогам, особливо для питних потреб. Цілком очевидними є переваги підземних вод над поверхневими, вони більш якісні й відносно краще захищені. Проте проблем з використанням і охороною підземних вод немало, зокрема:

– вони не є безмежними і піддаються забрудненню, особливо в техногенно перевантажених регіонах;

–        не скрізь вони достатньо захищені від зовнішніх впливів різного характеру;

–        має місце гідравлічний зв'язок з забрудненими поверхневими водами, шахтними водами, сольові контури, зрошення, тощо;

–        слід відмітити і непоодинокі випадки неконтрольованого відбору підземних вод;

–        виходячи з цього, проблему підземних вод необхідно розглядати в комплексі з іншими факторами впливу, в контексті інтегрованого управління водними ресурсами в цілому;

–        вкрай актуальною є проблема моніторингу підземних вод (гідрологічного і гідрохімічного режиму), який на сьогоднішній день практично втрачено, відновлення гідрогеологічної служби;

–        поряд з цим дуже важливою є реалізація заходів фінансово-економічного регулювання використання та охорони підземних вод.

Таким чином, без реалізації ефективних економічних механізмів регулювання водокористування вказані вище проблеми не вирішити.  Відтак, формування стратегічних пріоритетів галузі має знаходитись у контексті загальних орієнтирів трансформації всього господарського комплексу і узгоджуватись із перспективами інтеграційних процесів у системі світогосподарських зв’язків.  Необхідно розробити комплекс заходів по вибору модельних територій та пілотних проектів апробації перспективних форм організації водного господарства.

У межах інституційних перетворень вагомим є формування грошово-кредитної системи та напрямів фіскального регулювання використання підземних вод.  Важливим є активізація процесів авансування капіталу у реалізацію перспективних водогосподарських проектів може сприяти розбудові інфраструктури ринку водогосподарських послуг, удосконаленню механізмів міжбюджетних відносин щодо розподілу водного доходу, а також впорядкуванню системи рентних відносин у цій сфері.

На нашу думку, доцільним є включення водного сектору у державні стимуляційні пакети, що дасть змогу активізувати та спрямувати додаткові інвестиційні ресурси для потреб ВГК. Дуже важливим є узгодження загальнодержавних інтересів з інтересами територіальних громад (особливо по використанню води і платежам за їх використання). Ще одна значуща науково-прикладна проблема стосується недооціненості  підземних вод, економічна цінність яких буде зростати. Надзвичайно важливим є формування системи кадастру підземних вод. В середньостроковій перспективи найбільш актуальним є  реалізація розробленої Водної Стратегії України.

Завершуючи доповідь, Михайло Артемович зазначив, що підземні води й водні ресурси в цілому лежать в основі всіх соціальних, економічних і екологічних видів діяльності, відтак важливим є прискорення упровадження інтегрованого управління водними ресурсами, покликаного координувати водні ресурси в межах всіх відповідних секторів та інститутів для досягнення національної водної, продовольчої і енергетичної безпеки.

Відділ економічних проблем водокористування