З позицій сучасної філософії господарювання, орієнтованої на постнекласичний підхід, який тримає у фокусі простір комунікації між суб’єктами діяльності, а також принципи мета-модерну, для яких є характерним синкрезис, тобто системне поєднання протилежних чи несумісних явищ в одному форматі, в управлінні на перший план виходять просторовий та платформний підходи. В їх рамках стала господарська діяльність розглядається як явище просторового характеру, системне упорядкування діяльності котрого забезпечується наявністю платформи комунікативних взаємодій суб’єктів, які тим чи іншим чином приймають участь у господарській діяльності, включаючи забезпечення її ресурсами, безпосередню реалізацію господарських задумів, досягнення цілей розвитку господарської системи у цілому та її окремих складових тощо.

Таким чином, у контексті постнекласичної раціональності під управлінням розуміється не тверда детермінація систем, а певною мірою сукупність м'яких форм полісуб’єктного управління, за Г. А. Саймоном – «кооперативної групової поведінки». Таке управління втілюється у створенні умов співпраці стейкхолдерів для сталого розвитку господарських утворень.  У системах, що мають ознаки полісуб’єктних систем третього порядку, таких, що здатні до самозабезпечення, самоуправління і саморозвитку, на зміну жорстким вертикальним владним формам впливу приходять підтримка, взаємодія, проектування, прийняття рішень консенсусом та інші, що загалом описуються концептом належного врядування.

Розбудовуючи подібну систему управління сталим господарюванням, насамперед варто звернути увагу на дві позиції, які визначають основні напрями та несуть у собі відповідні засоби гармонізації відносин між зацікавленими особами: економіко-правовий механізм колаборації влади, бізнесу і громад, тобто публічно приватне партнерство та засоби реалізації таких взаємодій, тобто комунікативно-контентні платформи, що організовують взаємини зацікавлених осіб у господарському процесі. Саме такий підхід, тобто надання різноманітним зацікавленим сторонам можливостей проявляти себе в якості повноправних учасників господарської діяльності, включаючи насамперед напрацювання та прийняття управлінських рішень, і надає можливість наповнити зміст категорії «стейкхолдер» управлінським аспектом, реальним впливом на господарський процес за рахунок закріплення за ними, як за справжніми господарями, певних управлінських повноважень і правомочностей щодо реалізації прав власності. Для пересічних громадян по відношенню до природних об’єктів це фактично є реалізацією конституційного права власності на природні ресурси.

У даному аспекті варто зазначити, що природний об’єкт в таких умовах набуває, за Г.Харманом, представником об’єктно-орієнтованої філософії господарювання,  т.з. четверояких ознак (рис). Тобто, він одночасно виступає як природний, фізичний об’єкт, наприклад, земельна ділянка, водне джерело, лісовий масив, родовище корисних копалин (перша ознака), який має певні фізичні властивості – родючість ґрунту, мінеральний склад води, породний склад лісонасадження, вміст корисної складової в металевій руді (друга ознака), об’єкт інтересу для господарської діяльності людини, тобто ділянка для вирощування сільгоспсировини, водна транспортна артерія чи джерело питної води, джерело сировини для деревообробної промисловості, мінеральна сировина для виробництва добрив тощо (третя ознака) і властивості цього об’єкту інтересу з позицій вигод для задоволення потреб людини, такі як джерело доходу,  джерело матеріальних благ, екологічна чи соціальна цінність для людини (четверта ознака).

Рисунок – Чотири ознаки природних ресурсів як об’єктів інтересів зацікавлених сторін у системи полісуб’єктного управління господарською діяльністю (складено авторами за Г.Харманом)

Під час прийняття остаточного управлінського рішення, наприклад, вирішення питання щодо фінансування інвестиційного проєкту, втілюється в життя фактично лише одна із множини пропозицій зацікавлених осіб, в якій уречевлюються всі чотири якості об’єкту, що не виключає, однак, урахування в ній думок і бажань інших стейкхолдерів шляхом знаходження певною мірою консенсусу. Отже, такий «квантовий» характер управління передбачає наявність з однієї сторони – достатньо великої кількості можливостей для реалізації інтересів стейкхолдерів, а з іншої сторони – дозволяє обрати одну, яка у максимальному ступені задовольняє як індивідуальні, так і колективні інтереси зацікавлених осіб – груп впливу на господарський процес.  Таким чином, природний об’єкт в процесі залучення в економічний обіг і прийняття щодо цього певного управлінського рішення, як об’єкт господарський, набуває не тільки просторової, але й часової ознаки. Таким чином, категорія «минуле» пов’язується з існуванням його як фізичного об’єкту, тобто з першою згадуваною нами ознакою, категорія «теперішній час» – з фокусуванням уваги на його фізичних ознаках як об’єкті інтересу стейкхолдера для господарської діяльності, тобто з другою та третьою ознаками, категорія «майбутнє» - з вигодами від вкладення капіталу та експлуатації ресурсу, тобто з четвертою ознакою.

Таким чином, за постнекласичним підходом до управління природними ресурсами, сутність полісуб'єкта як певної «колективної особистості», знаходить свій прояв  у здатності до цілеспрямованої діяльності в напрямі досягнення спільних цілей, до творчої активності, до усвідомлення системи відносин між суб'єктами, до утворення загального смислового простору, а також у здатності перетворювати навколишній світ й себе самого, виступати як цілісний суб'єкт, розбудовуючи суб'єкт-суб'єктні відносини з іншими спільнотами, тобто групами зацікавлених осіб. На сьогодні концепція полісуб'єктного управління має бути покладена в  основу сталого розвитку територіального партнерства. В частині формування фінансових відносин, полісуб'єктне управління стає одним з найбільш ефективних способів як використання наявних коштів, так і нарощування додаткового ресурсного забезпечення життєдіяльності території.

При цьому, за постнекласичним підходом, сутність полісуб’єктного управлінського підходу до управління природними ресурсами як загальнонародною, тобто публічною власністю нами вбачається в тому, щоб створити такі просторові управлінські механізми, побудовані на ефективній колективній взаємодії ключових стейкхолдерів господарського процесу – влади, бізнес-структур та населення, якими забезпечувалось би стале господарювання. В подібних механізмах ключові ролі мають відігравати інституціональні перетворення, пов’язані із публічно-приватним партнерством, фінансові відносини та платформні механізми колаборативної взаємодії між собою зацікавлених сторін як стейкхолдерів-господарів у системі сталого господарювання.

Відділ методології сталого розвитку

Бистряков І.К., д.е.н., проф.,

Клиновий Д.В. к.е.н., с.н.с., доц.