Одним з важливих проблемних вузлів методології забезпечення сталого господарювання є визначення психолого-соцієтального фракталу управління процесом діяльності. Для цього необхідним стає встановлення характеру впливу психології людини на формування системи пріоритетів господарської діяльності. Саме ці процеси схоплюються управлінцями інколи неусвідомленим чином, але при цьому становлять, по суті, базисну основу тієї чи іншої концепції розвитку. Проецируючи досягнення психологічного аналізу на побудову загальної концепції розвитку господарських систем, слід підкреслити, що суб'єктивні засади її формування, умовно кажучи,мають цілком об'єктивну основу. При цьому важливими стають питання, що розкривають генезис ціннісних орієнтирів спільноти у контексті підвищення ефекту керованості господарських систем. Тобто ціннісні орієнтири чи цільові установки розвитку суспільства повинні співвідноситися з основними загальноприйнятими рівнями управління –  системним, ситуаційним і процесним.

Щодо системного рівня управління, то для нього важливим є розкриття уявлень про розвиток господарської системи. Для системного рівня це насамперед стосується просторово-часового континууму управління процесами розвитку, що знаходиться на стику часу сьогодення та минулого. Зазначимо, що системний рівень застосовується у досить  широкому діапазоні просторово-часового континууму, що характеризується як «колишнє», «минуле-майбутнє», «сьогодення», «майбутнє». Але, виходячи з аналізу сучасних технологій управління свідомістю, для системного рівня управління ми спостерігаємо здебільш процеси формування майбутнього через вплив на минуле, на жаль минаючи сьогодення.Таким чином, формуються передумови диференційованого вибору того чи іншого типу господарювання та відповідних йому особливих методів та структур управління.Отже, важливим стає питання правильної ідентифікації та визначення психологічного коду спільноти.

Ситуаційний рівень, як відомо, націлений на забезпечення відповідності прийомів та концепції управління певним конкретним ситуаціям для того, щоб цілі досягалися найбільш ефективним способом. При цьому процес впливу системних цілей на суб'єкти та об'єкти управління відбувається переважно опосередковано. У цьому випадку акцент переноситься на управління не самого суб'єкта безпосередньо, але на рівні свободи, якими він володіє, обмежуючи їх або розширюючи. Ситуаційний рівень управління господарськими системами повинен охоплювати просторово-часовий континуум, що характеризується як «сьогодення» та «сьогодення-майбутнє».

Процесний рівень є важливим тому, що розглядає функції управління як взаємопов'язані. Без процесного підходу неможливо наситити систему управління «енергетикою». Головною особливістю процесного рівня є те, що він найближче стоїть до етапу розробки та прийняття управлінських рішень. Слід наголосити, що на процесному рівні особливого значення набуває загальна управлінська культура. Слід зазначити, що роль культури у вирішенні сучасних проблем управління суспільством постійно зростає. В основі культура націлена на зняття найгострішого протиріччя – з одного боку,накопичення інтелектуального потенціалу, збільшення можливостей його використання в управлінській діяльності, а з другого катастрофічного падіння рівня управління. На процесному рівні управління здебільш сприймається як безперервна серія взаємозалежних управлінських функцій. З метасистемних позицій процесний підхід пронизує практично всі види просторово-часових континуумів. Проте пріоритетним для процесного рівня є просторово-часовий континуум, що охоплює події «сьогодення-сьогодення» та «сьогодення-майбутнє».

Розглянуті рівні управління перебувають у постійній взаємодії. Характер зв'язків, що складаються між ними, визначає механізм формування принципу розвитку в цілому. Отже існує принципова можливість через окремі рівні управління проводити системні ідеї розвитку. Але для того, щоб зміни на верхньому рівні реалізувалися, необхідно вибудовувати єдиний, за просторово-часовим континуумом, ланцюжок впливів. У такому разі відбувається ефект мультиплікування енергії управлінського впливу. Означений методологічний погляд дає можливість зробити припущення, що ефективне управління системами в принципі може бути здійснене через периферійні рівні впливу. В умовах розширення рівня глобальної інформатизації суспільства саме такий «периферійний» тип управління стає найбільш результативним.

Розвиваючи ідею периферійного управління, слід зазначити, що воно має складну структуру. Однак головною ланкою в цій структурі є окрема особистість. Останнім часом рівень розвитку психології, і зокрема таких її відгалужень як трансперсональна та диференціальна психологія, дає можливість глибше оцінювати вплив ідеально-суб'єктивної складової на процес управління господарськими системами. У цьому відношенні особливу значущість у проектах господарського розвитку починає набувати фактор врахування складності структури людини за котрою вона може проявлятися в якості організму, індивідууму, особистості та індивідуальності. Наведена вище диференціація людської сутності стає суттєвим аргументом у вирішенні проблем управління господарськими системами, оскільки дає можливість формувати комбінаторику з виділених вище властивостей. Найбільш значущою формою комбінаторики слід визнати тріаду "індивід – особистість –індивідуальність". У диференціальній психології комбінаторика такого виду позначається терміном суб'єкт. З функціональної точки зору ця категорія може бути використана під час аналізу відокремленості учасника процесу взаємодії у конкретній формі активності.

Звісно, що диференційований підхід до розгляду людини має прикладне призначення, і це у першу чергу пов’язано із розвитком інформаційних технологій. Зараз стає очевидним, що для підвищення ефективності управління господарською системою, механізми впливу доцільно співвідносити з особливостями психологічних властивостей конкретного суб'єкта господарювання. З цією метою пропонується психологічну структуру суб'єкта господарювання розглядати у вигляді сукупності інформаційних секторів.

Відповідно до цього, кожна структурна частина суб'єкта, чи то індивід, особистість чи індивідуальність, має свій інформаційний сектор рефлексії. Причому в кожному інформаційному секторі виділяється ціла низка сегментів, що відображають такі властивості як духовність, інтелектуальність, моральність, соціальна орієнтованість, орієнтованість на самоідентифікацію, зосередженість на первинні фактори виживання та ін. За змістом кожен інформаційний сектор є складним, але в ньому виділяються стійкіші (консервативні) і менш стійкі (динамічні) у часі інформаційні складові. Крім того, інформаційні сегменти в інформаційних секторах суб'єкта, як правило, розкриваються у більшу або меншу сторону. Власне кажучи, ми стикаємося з певною інформаційною сукупністю, що ідентифікує людину як у її окремих іпостасях, так і як цілісне явище. Зрозуміло, що сукупність інформаційних комбінацій, що характеризують людину, може бути надзвичайно різноманітною. Однак це різноманіття можливе систематизувати за групами, залежно від цілей управління. Наприклад, з економічного погляду особистість ідентифікує себе здебільш як сутнісну індивідуальність – споживача благ, як суб'єкта – носія особливих форм поведінки, і навіть власника особливої системи ціннісних орієнтирів. Окремо стоїть самоідентифікація особистості як духовного явища у світі, але це окреме питання.

Інформаційно-секторальний підхід враховує одну суттєву особливість сучасного інформаційного світу – можливість управління складними господарськими системами за допомогою сучасних засобів через окрему людську особистість. Зумовлено це технологічними можливостями оперативного донесення до особи інформації будь-якого системного рівня значущості, а відтак і певним чином впливати на неї. При цьому, оскільки робота відбувається здебільш в інтерактивному режимі, з урахуванням зворотних зв'язків, стає можливим оцінювати ефективність управління на різних господарських рівнях по реакції кожного окремого індивідууму або їх сукупності. Інформаційно-психологічний погляд на проблему управління діяльністю дає можливість розкрити її дуальну сутність. З одного боку, стоїть проблема управління процесом формування інформаційної структури, що визначає тип особистості. І, з іншого боку, це проблема управління інтенсивністю функціонування того чи іншого секторального інформаційного блоку, який відповідає за оперативні форми поведінки особистості.

З огляду на основні суб'єктні передумови організації забезпечення гомеостазу сталого господарювання, є можливість побудувати і принципову схему психологічно-соцієтального фракталу управління. Відповідно до логіки процесів взаємодії суб'єктів господарювання представленої на рисунку, первинний поштовх в організації психолого-соцієтального управління походить від домінуючих референтних груп, що формуються із сукупності особистостей із подібними домінантами, що добровільно вступають у процес взаємодії та самоорганізації. Ці референтні групи ідентифікуються як домінантні референтні групи, або просто домінантні групи.

Подальший сценарій розгортання процесу має наступний вигляд. Суб’єкти господарської діяльності в конкурентній боротьбі за право впливу на організацію вищого рівня значущості формують домінантну групу, яка монопольно привласнює функцію управління (керуюча домінантна група).

Для домінантної групи головним є боротьба за свідомість особистості. Принциповим аспектом у цій боротьбі є зусилля щодо залучення особи до сфери уявлень про принципи сталого господарювання домінантної групи. Говорячи мовою трансперсональної психології, боротьба йде за переміщення особистості в «тунель реальності» домінантної групи, який наповнений відповідними смисловими конструктами. Керуюча домінантна група в процесі своєї діяльності досліджуючи поведінку особистості, має намагатися підібрати необхідний інструментарій для пошуку форми активної з нею взаємодії, тим самим переводячи її в свій «тунель реальності». У свою чергу особистість, яка потрапила під вплив домінантної групи, починає продукувати відповідний світогляд, систему цільових установок і як наслідок пов'язаний з ними тип сталого господарювання. Зрештою, оскільки особистість паралельно реалізує себе у різних соціальних групах належності, відбувається поширення поглядів на розвиток суспільства, котрі поступово імпринтингуються (імпринтинг – англ. imprinting, від imprint — залишати слід, фіксувати, запам'ятовувати. У традиційній психології використовується в якості фіксації певної інформації у пам'яті) представниками великих соціальних груп.

Таким чином здійснюється закріплення психолого-соцієтальних образів домінантної групи у відповідних формах поведінки всього чи вірніше більшої частини спільноти. Проте слід брати до уваги, що є також й опозиційна домінантна група котра проводить самостійну роботу із залучення особи до свого «тунелю реальності». Зняття виникаючої конфронтації лежить у площині узгодження характеру взаємодії керівних та керованих домінантних груп. Компроміс досягається між домінантними групами у тому випадку, коли відбувається поєднання двох «тунелів реальності». Такий стан, наприклад, характеризується створенням, як правило, нової господарської парадигми розвитку, що відповідає запитам часу, тобто стейкхолдерам, які формують домінантні групи. Стає очевидним, що поведінка суб'єктів господарювання визначається зрештою особистостями, котрі формують домінантні групи та їх здібностями щодо забезпечення паритетності у взаємодії безлічі суб'єктивних інтересів.

З погляду психології управління по-новому прочитуються згадані вище рівні управління – системний, ситуаційний та процесний. Перший рівень, орієнтований на формування у людини «суб'єктної» комбінаторики секторів «індивід – особистість – індивідуальність» відповідних домінантних сегментів. Другий рівень – ситуаційний, пов'язаний з визначенням місця особистості у системі домінантних груп. І третій рівень визначає характер поведінки особистості всередині не тільки домінантних груп, а й різних груп, включаючи великі та малі, умовні та реальні, формальні та неформальні групи тощо. Стає також зрозумілим загальний принцип формування типу господарських систем, орієнтованих на отримання багатства за допомогою різних ресурсів. Справді, у господарських системах, з орієнтацією на «землю» цільові та операційні атитюди, а також диспозиційна концепція особистості істотно відрізнятимуться від тих, що притаманні господарським системам, орієнтованим на «капітал». Тому дуже важливо, щоб управління було адаптоване до суб'єкта господарювання, або навпаки, трансформувало б психотип суб'єкта під ідеальну модель, яку пропонують домінантні групи, що, однак, дуже складно і потребує значного ресурсу часу, але це вже інша справа. Резюмуючи, слід сказати, що управління складними господарськими системами є багато в чому не жорстко детермінованою наукою, а швидше, як зазначали древні китайці мистецтвом. При цьому в ньому значне місце приділяється глибинному знанню людської натури. Це знання, одночасно явне і трансцендентне, розкривається дуже неохоче, але, як правило, саме у відповідному місці і в належний час.

Відділ методології сталого розвитку