30 листопада 2021 року

22:04:58 30.11.2021 Назад

ДОМІНАНТИ ПРОСТОРОВОЇ ПАРАДИГМИ  ПОЛІСУБ'ЄКТНОГО УПРАВЛІННЯ

 

Для розкриття змістовних ознак просторової парадигми доцільно залучати конструктивний кібернетичний підхід. При означувані просторової парадигми полісуб’єктного управління доцільно звернути увагу на те, що в останні десятиліття спостерігається зростання інтересу до проблем кібернетики другого порядку та соціальної кібернетики. Згідно Гайнца фон Ферстера, кібернетика першого порядку – це кібернетика систем, що спостерігаються. Кібернетика другого порядку – це кібернетика систем спостереження. У нашому випадку важливим є те, що кібернетика другого порядку знімає розмежування між об'єктом і суб'єктом управління і, як наслідок, між сукупністю суб'єктів і середовищем (простором) як цілим.

Просторова парадигма є однією з домінант конструктивістських позицій, які націлюють на використання форсайту з «м'якими» формами проектного управління. У такому разі, у центрі уваги з’являються комунікаційні процеси суб'єктів, що формують господарську реальність з відповідними обмеженнями свободи діяльності стейкхолдерів. На підставі визначених тверджень, в основу методології «форсайт» покладається просторова детермінація майбутнього. Тут маємо зробити одне зауваження, про те, що для проектних форм управління поняття «середовище» значною мірою кореспондується, і навіть виступає в якості синоніму, з категорією «простір». Продовжуючи, відмітимо, що в рамках форсайту неявно постає проблема формування сукупного суб'єкта майбутнього, що відкриває широкі горизонти для розвитку методології та методів на основі суб'єктно-орієнтованого використання рефлексивних технологій.

Другою домінантою щодо використання методології форсайту є орієнтація прогнозу майбутнього на ініціювання процесу самоорганізації у середовищі «держава-бізнес-суспільство». Проблема полягає у тому, що на європейському господарському просторі цей процес успішно  активується. В той же час в Україні  він здебільш гальмується. Основна причина, на погляд дослідників, полягає у слабкості довіри між державою, бізнесом та суспільством. Відмітимо, що частіше позитивний ефект на теренах нашої країни спостерігається на локальних рівнях, де сформувати «простір довіри» можна з більшою вірогідністю.  Саме у цій площині доцільно, у першу чергу, прикладати управлінські зусилля та адаптовувати позитивний досвід інноваційного розвитку окремих європейських країн. Зауважимо, що це вкрай складне завдання, оскільки «простір довіри» є крихким, що обумовлюється причинами, пов’язаними із корупцією та криміналізацією. Таким чином, можна стверджувати, що необхідно формувати власну національно-орієнтовану методологію форсайту інноваційного типу, яка відрізняється домінантою, що орієнтує на одночасне об’єднання стейкхолдерів, зацікавлених у формуванні майбутнього, та зміцнення між ними «простору довіри». Для умов України методологія форсайта має бути суб'єктно-орієнтованою.

Перехід від "суб'єкт-об'єктних" до "суб'єкт-суб'єктних" принципів організації простору є тою домінантою, котра веде до нових уявлень про управління господарською діяльністю, включаючи таки позиції як рефлексивне управління, інформаційне управління, управління активними системами тощо.

У постнекласичній раціональності, в рамках форсайту  формується не жорстка господарська система, детермінація котрої обумовлюється «м'якими формами управління», що передбачає акцентування на створенні умов сталого розвитку. З методологічної точки зору, у господарських системах, що саморозвиваються, має місце оновлення базисних основ, в рамках яких знаходять місце різні механізми соціальних впливів, включаючи організацію, модерування, медіацію, підтримку, стимулювання та інші.

Окремою позицією є питання визначення характеру взаємодії «суб'єкт-полісуб'єктне середовище».  Ця позиція пов’язана з встановленням управління розвитком соціальних систем, де домінантою стає соціогуманітарна компонента господарського розвитку. По-суті стає неможливим і безперспективним розгляд будь-якої технології у відриві від існуючих суспільних процесів. У той же час управління типу «суб'єкт-полісуб'єктне середовище» природно наводить на ідею впровадження проектів «квазіавтономних господарських утворень». При такому підході виникає можливість забезпечить реалізацію принципово нових моделей економічного розвитку просторових спільнот, надавши їм зовсім новий майданчик для реалізації бізнес-ідей. Саме у парадигмі «квазіавтономних господарських утворень» збігатимуться майже всі рушійні сили людини, включаючи матеріальну зацікавленість, розсудливість, інстинкти самозбереження та збереження роду тощо. За умов поєднання цих сил у напрямі єдиного вектору спрямування розвитку на стале господарювання дозволяє сформувати нову концепцію життєдіяльності українського народу у цілому, включаючи питання упорядкування взаємодії з оточуючим середовищем та біосферою як такою. На перспективу такий підхід неминуче підводить до формування ноосфери, в якій за В.І.Вернадським, рівень розвитку гармонії між людиною і навколишнім середовищем буде досягати максимально можливого рівня.

«Квазіавтономні господарські утворення» здатні створити умови та можливості для подолання негативних соціальних наслідків, пов’язаних із великою концентрацією людей, характерним для міст і особливо мегаполісів. В такому разі виникає  принципова можливість для формування  протилежних тенденцій, орієнтованих на гармонізацію різноманітності комфортних форм життєдіяльності. Крім того квазіавтономні господарські утворення можуть розглядатися і як перспективний кластер розвитку високих технологій і навіть стати локомотивом інноваційного розвитку країни. Виступаючи як каталізатор нових соціальних процесів, зазначений підхід дає можливість подолати головну проблему інноваційного розвитку України, котра досі продукує  умови безсуб'єктностних форм господарювання. Якщо використати цей шанс, то протягом десяти років держава, бізнес та суспільство зможуть на базі поєднання зусиль, переламати негативні тенденції та забезпечити досягнення дійсно позитивних трендів сталого розвитку держави.

Таким чином, визначаючи необхідність формування простору постнекласичної раціональності стає природнім запровадження у контекст будь-яких наукових досліджень категорії «сталого просторового господарювання» у проектній інтерпретації. У той же час домінанти просторової парадигми  полісуб'єктного управління, поряд з врахуванням інтересів різних типами суб'єктів-стейкхолдерів трансформує та гармонізує сукупність національних та європейських культурних цінностей, сприяючи організації господарської системи що здатна до саморозвитку. І така система стає провідною в контексті постнекласичної наукової раціональності. Все це підкреслює в цілому домінуючу роль на сьогодні у забезпеченні основних напрямів інноваційного розвитку саме просторового управління полісуб’єктного типу.

 

Відділ методології сталого розвитку