У новій соціально-економічній реальності пошук адекватних уявлень про подальший напрям розвитку пов’язується із концептом сталого господарювання. Втім, у цьому відношенні встало ключове питання організаційного забезпечення гармонізації інтересів суб’єктів сталого господарювання. Значною мірою це питання вирішується у площині інноваційних тенденцій, що складаються у культурі організації діяльності як такої. Встановлено що сучасним є проектно-технологічний тип організаційної культури, який характеризується тим, що продуктивна діяльність людини (або організації) розбивається на окремі завершені цикли, які називаються проектами.

Слід відмітити, що у цьому новому типі організаційної культури ключовими стають поняття проект, технології і рефлексія. Традиційне розуміння проекту, що існувала раніше в техніці та будівництві – це сукупність документів, розрахунків, креслень та ін. На зміну йому прийшло розуміння проекту як завершеного циклу продуктивної діяльності окремої людини, колективу, організації, підприємства або спільної діяльності багатьох організацій і підприємств. Тобто проект це обмежена в часі цілеспрямована зміна окремої системи з встановленими вимогами до якості результатів, можливими рамками витрати засобів і ресурсів і специфічною організацією.

Проекти в реальному житті дуже сильно відрізняються за масштабами, тривалістю, складом учасників, ступенем складності та предметної сферою застосування. Втім їх всіх об’єднує загальна схема процесу управління, котра, як відомо, включає чотири складових проходження, а саме, календарно-мережеве планування та управління, «методологія» управління, механізми управління проектами, інформаційні системи управління проектами.

Значне місце в управлінні проектами відводиться моделюванню, як складової розробки проекту. У нашому випадку моделюватися повинен процес організації засобів забезпечення гармонізації інтересів суб’єктів сталого господарювання. Відносно цього, моделі мають відповідати декільком вимогам. Першою вимогою є те, що модель має бути достатньою мірою узгодженою з середовищем, в якому їй належить функціонувати. Друга вимога – модель повинна бути простою, тобто бути зрозумілою для кожного учасника процесу проектування та її реалізації. До третьої вимоги, що пред'являється до моделі – вона повинна бути адекватною. Адекватність моделі означає можливість за її допомогою досягти поставленої мети проекту. Серед багатьох видів моделей найбільш придатними є моделі дискретно-непереривного типу, орієнтованими на процес мислення із використанням образних та символічних, включаючи графічно-знакові засоби.

Особливу значущість набувають такі сучасні форми проекту, як форсайт проект. Форсайт – це система методів експертної оцінки. В рамках форсайт досліджень стейкхолдери, а також найбільш компетентні експерти в даній області, збираються для прийняття збалансованого за інтересами рішення щодо майбутнього.Виходячизтого,щоваріантівмайбутньогоможебутибагато,вониспільнообговорюють і виробляють узгоджене уявлення про те,який варіант майбутнього найкращий. Але, на відміну від традиційних методів прогнозу (forecast), учасники форсайта не намагаються вгадати майбутнє, а вибудовують систему заходів, які дозволяють його досягти. По суті, форсайт проекти об’єктивують комплекс організаційних засобів забезпечення гармонізації інтересів суб’єктів господарювання сталого господарювання.

Інноваційний підхід до визначення комплексу організаційних методів у забезпеченні сталого господарювання відводиться питанню опису об’єкту управління. На сьогодні склалося достатньо багато визначень категорії «організації», однак для цілей забезпечення сталого господарювання виникає необхідність окреслення окремої категоріальної суперпозиції. Категоріальна суперпозиція формується на основі врахування комбінацій з усталених визначень поняття «організація». Це, по-перше,внутрішня впорядкованість, узгодженість взаємодії більш-менш диференційованих і автономних частин цілого, обумовлених його структурою. По-друге, сукупність процесів або дій, що ведуть до утворення і вдосконалення взаємозв'язків між частинами цілого. По-третє, об'єднання стейкхолдерів, що спільно реалізують деяку програму, орієнтовану на досягнення відповідної мети, і котрі діють на основі визначених процедур і правил. Тобто представлені визначення, по-суті, відображають «організацію» в сукупності таких відповідних характеристик як властивість, процес та засіб об’єднання зацікавлених сторін (рис. 1).

Рисунок – 1. Схема формування суперпозиції категорії «організація» у концепті гармонізації сталого господарювання

Виходячи з рис. 1 визначення категорії «організація» обумовлюється об’єктом управління сталим господарюванням, а відтак пошук засобів забезпечення процесу гармонізації системи охоплює всі три характеристики, але з врахуванням пріоритетного з них у комбінаториці конкретного випадку. Слід також відзначити, що організаційні методи забезпечення гармонізації інтересів суб’єктів сталого господарювання охоплюють множину організаційних механізмів, включаючи «організаційні механізми управлінні проектами», як механізми управління проектами в організації, так і механізми управління, метою яких є організація (як результат), а також механізми управління, що використовують процес організації.

Процес вибору є ключовим фактором котрий забезпечує формування адаптованого комплексу організаційних засобів забезпечення гармонізації інтересів суб’єктів сталого господарювання.

З проективної точки зору, вибір оптимального рішення є найбільш відповідальним етапом стадії моделювання і управління. На забезпечення вибору оптимального рішення проекту має бути націленим комплекс організаційних засобів, включаючи матеріальне, фінансове та  інформаційне забезпечення. З позицій системного аналізу, вибір є визначення із множини альтернатив, одного варіанту, котрий відповідає вимогам отримання від діяльності оптимізаційного ефекту.

Процес вибору базується на визначенні наступних позицій:

      оцінка альтернатив. Вибір має здійснюватися за одним або кількома критеріям, якіможуть мати як кількісний, так і якісний характер;

      режим вибору. Може бути одноразовим або багаторазовим, ітеративним;

      наслідки вибору. Можуть бути точно відомі (вибір в умовах визначеності), мати імовірнісний характер (вибір в умовах ризику), або мати невизначений результат (вибір в умовах невизначеності);

      відповідальність за вибір. Може бути односторонньою, або багатосторонньою;

      ступінь узгодженості цілей. При багатосторонньому виборі може варіюватися від повного збігу інтересів сторін до їх повної протилежності (вибір в конфліктній ситуації). Можливі також проміжні випадки, наприклад, компромісний вибір, коаліційний вибір, вибір в умовах конфлікту і таке інше.

Відштовхуючись від визначення «управління» як відповідного виду діяльності, котра пов’язана із функцією впливу на керовану систему з метою забезпечення необхідного її поведінки, у нашому випадку гармонізації інтересів, необхідно розглядати декілька їх видів. Так, доцільно одночасно розглядати такі види як:

      управління диференційованим простором життєдіяльності, в рамках якого відбувається господарювання;

      управління інтересами стейкхолдерів простору, котрий розглядається;

      управління проектами, зокрема формуванням портфелю форсайт проектів;

      управління процесом реалізації проектів, тощо.

Структуру управлінських дій маємо можливість упорядкувати відштовхуючих від методологічної графічної моделі,котра інтерпретує схему взаємодії складових елементів, що забезпечують гомеостатичне функціонування господарської системи на рівні сталого розвитку (рис.2).

Рисунок – 2. Схема взаємодії складових елементів гармонізації інтересів суб’єктів сталого господарювання

Відповідно до наданої схеми, комплекс організаційних засобів забезпечення системного упорядкування інтересів стейкхолдерів охоплює декілька самостійних блоків. По-перше, це блок, пов'язаний із визначенням моделі диференційованого простору гомеостатичного упорядкування господарської системи. Другий блок стосується визначення групи стейкхолдерів, інтереси котрих мають відношення до визначеного проектом диференційованого простору. Третій блок охоплює питання формування портфеля проектів, які спрямовані на обґрунтування моделі диференційованого просторового розвитку. П’ятий блок присвячується забезпеченню процесу управління реалізацією проектів. Шостий блок торкається формування інституційного середовища в рамках котрого створюються інститути та інституції по забезпеченню ефективного процесу забезпечення сталого господарювання визначеного диференційованого простору.

Важливо також відмітити, що будь-яка організація, щоб бути успішною на ринку, ставить перед собою стратегічні цілі забезпечення конкурентоздатності своїх послуг, технологій і бізнес процесів. Перехід від стратегії до конкретних тактик і дій виконавців в проектах може «гальмувати» через відсутність регулярного механізму, який би встановлював потрібні пріоритети. Ця проблема може бути вирішена в рамках управління портфелем проектів, тобто набором проектів (не обов'язково технологічно залежних), реалізованим організацією в умовах ресурсних обмежень і забезпечує досягнення стратегічних цілей (рис.3). При формуванні портфеля вдається врахувати стратегічні цілі і розставити потрібні пріоритети для проектів, пакетів робіт і самих робіт, використовуючи процесний підхід.

Рисунок 3 – Схема взаємодії стратегічного планування з управлінням проектами

Таким чином, шляхи та методи гармонізації інтересів суб’єктів сталого господарювання значною мірою пов’язані з втіленням сучасної концепції управління проектами щодо створення організацій забезпечення розвитку та зміни діяльності. У даному разі сама діяльність визначається як сукупність різних проектів, що забезпечують досягнення стратегічних цілей сталого господарювання на засадах формування комплексу цілеспрямованих організаційних засобів забезпечення гармонізації інтересів стейкхолдерів. Засоби організації горизонтального типу є більш конкурентоспроможними по відношенню до вертикально інтегрованих систем управління що забезпечує досягнення ефекту стабілізації господарських процесів у диференційованих просторових утвореннях у цілому.

Відділ методології сталого розвитку

д.е.н., проф. І.К. Бистряков