3 вересня 2021 року

10:44:15 03.09.2021 Назад

ПРОЦЕС УПРАВЛІННЯ ВІДХОДАМИ ЯК СКЛАДОВА СИСТЕМИ ПОДОЛАННЯ БІДНОСТІ НАСЕЛЕННЯ

За прогнозами UNICEF рівень бідності в Україні через пандемію зросте з 27,2% до 43,6%, а в гіршому випадку – до 50,8% від усього населення. Саме стільки українців потенційно житиме щомісячно на суму, що не перевищує прожитковий мінімум (3 922 грн у листопаді 2020 р.). При цьому за даними Держстату, абсолютно бідними в Україні у січні-вересні 2018 року були 655 тис осіб. У 2017 році цей показник оцінювався 900 тис осіб.  Слід відмітити, що бідність населення нерозривно зв’язана із забезпеченням екологічної безпеки, у тому числі поводження з відходами, оскільки проблема відходів набагато ширше, вона впливає на здоров'я і доходи людей, на навколишнє середовище і на добробут.

Поводження з твердими побутовими відходами (ТПВ) – це  проблема світового масштабу, оскільки в країнах з низьким рівнем доходу понад 90% відходів спрямовується на відкриті звалища або спалюється. Переважно від цього страждають бідні і соціально незахищені верстви населення. Все це є справедливим для України. В Україні при постійному поступовому скорочені чисельності населення кількість вивезення ТПВ зростає. 2020 року 93,7% зібраних ТПВ було вивезено на полігони та звалища. За експертними оцінками більше 99% функціонуючих полігонів та звалищ не відповідають європейським вимогам. При цьому вивезенням ТПВ охоплено 2020 року 78,5% населення – відповідно обсяги утворення значно більші. ТПВ, що офіційно не вивозяться, потрапляють на несанкціоновані звалища яких щороку фіксується 20-25 тис. Існує також практика нелегального спалювання відходів приватним сектором.

Рівень доходів населення прямо впливає на морфологічний склад ТПВ – чим бідніше населення, тим більше в морфологічному складі ТПВ харчових відходів, менше ресурсоцінних. Проте в Україні не ведуться на систематичній основі спостереження за морфологічним складом ТПВ, є лише спорадичні дослідження. Тому порівняти як змінився морфологічний склад ТПВ на фоні зростання бідності в Україні неможливо.

Якщо брати ієрархію управління відходами (запобігання, підготовка до повторного використання, рециклінг, відновлення та видалення), то найбільшу кількість робочих місць можна створити на етапі підготовки відходів до повторного використання. Ілюстрацією цього є створення найбільшого в Австрії незалежного Центру ремонту та обслуговування електротехнічних товарів (R.U.S.Z), який було засновано на замовлення Державної служби зайнятості у Відні на 10 років (1998-2007). Метою діяльності Центру було зменшити заплановане старіння техніки  та забезпечити “зламаним” продуктам тривалий термін служби. R.U.S.Z надав можливості працевлаштування людям з обмеженими можливостями та безробітним. Їм створили умови для  навчання новим навичкам, щоб мати можливість знову брати участь на ринку праці. Понад 300 осіб (у т.ч. людей похилого віку, довгостроково безробітних та інвалідів) за 10 років вдалося перевести на звичайну роботу. R.U.S.Z був успішно перетворений на соціальний бізнес у 2008 році, зараз він працює на основі відшкодування витрат і працює 25 людей. Завдяки роботі Центру вдалося досягти: попереджено  утворення 15 000 тон електронних відходів з 1998 р.; збільшення «тривалості життя» електронного обладнання в середньому на 25%; зниження споживання води та енергії на 20% у старих пральних машинах; щорічно відремонтовано приблизно 400 тонн побутової техніки; створення умов для працевлаштування людям з обмеженими можливостями та безробітним. Понад 70% слухачів знайшли  іншу роботу після цього.

Про нагальну необхідність реформування сфери управління відходами в Україні говорять постійно, проте на практиці реформи йдуть дуже повільно. З 2014 року – моменту підписання Угоди про асоціацію Україна-ЄС – було прийнято лише два стратегічних документи – Національна стратегія (2017 р.) та Національний план (2019 р.) управління відходами до 2030 року. Показовим в цьому плані є процес розроблення Регіональних планів управління відходами (РПУВ). Наразі майже у всіх областях є проекти (різного ступеня готовності) РПУВ, проте їх погодження неможливе, оскільки це мало бути закріплено в рамковому законі. Як наслідок – плани, навіть ті, що вже розроблені, не можуть бути затвердженні на місцях, а відповідно до цього і виділення/залучення  фінансів на їх реалізацію. Іншим негативним наслідком неприйняття РПУВ є гальмування ініціатив на місцях, адже громади повинні чітко розуміти де їх місце в регіональному плані: які будуть регіональні об’єкти оброблення та захоронення, які громади увійдуть в один кластер (відповідного має бути оформлено співробітництво територіальних громад і т.ін.). Все вищезазначене загрожує здатності України досягти Цілей сталого розвитку, зокрема в сфері подолання бідності, забезпечення екологічної безпеки (у тому числі у сфері управління відходами).

Серед ключових стратегічних пріоритетів сфери управління відходами  залишаються:

1. Мінімізація відходів. В рамках запровадження цілей циркулярної економіки заходи щодо мінімізації утворення відходів мають бути вжиті на всіх  стадіях життєвого циклу продукції: від видобутку первинної сировини до кінцевого споживання, а також утилізації продукції, що вийшла із вжитку після закінчення терміну її експлуатації.

2. Максимально можливе технічно і економічно доцільне використання відходів виробництва і споживання. Це, зокрема, створення сфери послуг для споживачів щодо повторного використання виробів, продовження терміну їх експлуатації (послуги з технічного обслуговування / ремонту тощо), створення системи роздільного збирання відходів, що мінімізує витрати на їх утилізацію та повторне використання,  створення ринків для вторинної сировини, сприяння кластеризації діяльності (промисловий симбіоз) тощо.

3. Підвищення ефективності діяльності в сфері поводження з побутовими відходами. Зазначене має досягатися шляхом розроблення та впровадження сучасних екологоорієнтованих технологій їх збирання, зберігання, вивезення, переробки, утилізації, та видалення, зокрема термічних технологій – спалювання, термічного і біотермічного розкладу і газифікації; анаеробних та інших біотехнологій компостування; виокремлення потоків від різних утворювачів відходів, визначення та збереження ресурсної частини тощо.

4. Запобігання чи зниження негативного впливу відходів на довкілля. Зазначене має досягатися шляхом розроблення та встановлення вимог і правил щодо операцій поводження з небезпечними відходами, їх зберігання, організації діяльності підприємств з утилізації найбільш ресурсоцінних небезпечних відходів та знешкодження найбільш небезпечних відходів, що не підлягають утилізації.

5. Екологічно безпечне видалення відходів. Це досягається за рахунок розроблення та впровадження технологій, екологічно безпечних методів та засобів безпечного видалення відходів, що не підлягають утилізації. Особлива увага має приділятись видаленню небезпечних відходів, поліхлордифенілів і поліхлортерфенілів, діоксиду титану, осаду стічних вод тощо. З метою зменшення екологічного ризику має актуалізуватись будівництво регіональних полігонів із захоронення відходів як побутових, так і небезпечних.

Все вищезазначене ще раз наголошує на важливості негайного прийняття рамкового та секторального законодавства у сфері управління відходами, розроблення відповідних підзаконних актів, впровадження регіонального планування управління відходами тощо.

Відділ природно-техногенної та екологічної безпеки

Маковецька Ю.М., к.е.н., с.н.с.