Питання необхідності визначення класифікаційних ознак структури інтересів стейкхолдерів обумовлюється логікою формування концепту сталого господарювання. Оскільки такий концепт реалізується у площині просторової диференціації господарської діяльності, то для забезпечення більш ефективного управління господарським процесом, тобто набуття ним максимально цілеспрямованої орієнтації на забезпечення сталого розвитку просторових утворень, доцільним стає визначення структури інтересів зацікавлених сторін. Звісно, що ця структура є дуже різнорідною і не піддається жорсткій уніфікації, проте, абстрагуючись від конкретної ситуації, маємо можливість говорити про неабияку смислову єдність між усіма учасниками господарського процесу щодо орієнтації їх діяльності на сталий розвиток, одночасно із структуризацією за парадигмальними складниками сталості. В такому разі більш прийнятним стає варіант, коли йдеться не про жорстку форму класифікації, а про класифікаційні ознаки явища, у нашому випадку – про характеристики інтересів стейкхолдерів, котрі набувають конкретного вигляду у відповідному просторі.

За визначеним методологічним підходом, класифікаційні ознаки виявляються за декількома кластерами. По-перше, традиційно, інтереси  поділяються на економічні, соціальні та екологічні, по-друге – набувають суспільного й індивідуального характеру, за умови збереження загальних спільних ознак  (див. табл.).

Таблиця - Змістовні ознаки  основних груп інтересів стейкхолдерів господарської системи

На основі аналізу поняття «інтерес», з позицій такого комплексного підходу, слід відмітити, що на сьогодні дуже важливим стає фактор рефлексії суб’єктів господарювання на основі саме різнобічного комплексу мотивацій щодо обставин, цілей, перспектив розвитку з позицій як індивідуальних, так і суспільних економічних, соціальних та екологічних інтересів. Тобто поняттям «інтерес» охоплюється сукупність уявлень усіх членів суспільства про задоволення потреб і прагнень у досягненні благ цивілізації і забезпеченні благополуччя. Виділимо й важливі життєві інтереси – це сукупність потреб, задоволення яких забезпечує існування та можливості біологічного, матеріального, духовного і соціально-економічного змісту при спрямованості на досягнення добробуту, процвітання і сталого розвитку у цілому. У цьому контексті варто згадати насамперед комплекс Цілей сталого розвитку (ЦСР-2030), котрі формують широке коло парадигмальних мотивів діяльності, серед яких неабияке місце займають саме загально-цивілізаційні соціальні цінності та збереження довкілля для майбутніх поколінь. Відповідно, в економічну, зокрема, у фінансову діяльність активно проваджується так званий ESG-підхід , який зосереджує увагу на урахуванні соціальних й екологічних цінностей в діяльності економічних агентів, що вимагає організації належного управління і врядування. 

Крім того, враховуючи розмаїття потреб, виникає необхідність у визначенні пріоритетів їх задоволення. Вони виникають на основі тих чи інших пристрастей, схильностей, поглядів, переконань, вірувань, що, в свою чергу, закладається в людську свідомість «генетичним кодом» предків, а також формується подальшим вихованням та напрацьовується в процесі набуття життєвого досвіду. За допомогою таких орієнтирів інтереси ранжуються у відповідності зі шкалою цінностей нації або соціальної страти. На даний час склалися уявлення про два типи ціннісної орієнтації суспільства. Це так звані «загальнолюдські» цінності з проголошенням їх універсальності, як основи розвитку світової господарської системи й цивілізації, і «національні» цінності, що проголошуються як «опора на власні сили» з дотриманням традицій власної історії і культури. Сукупність сформованих цінностей впливає на мотивацію поведінки в будь-який людській діяльності, в тому числі і господарській, зумовлюючи зміст і спрямованість потреб та інтересів як у окремих осіб, соціальних груп, так і у суспільства в цілому.

Також дуже важливим є те, що, з позицій впливу комплексної категорії «інтересів» як, по-суті, фактора суспільного виробництва на визначення цілей і завдань господарської діяльності, слід враховувати бажання фактично кожної конкретної людини, котра прагне реалізувати свій потенціал при забезпеченні комфортних психологічних умов. Іншими словами, «інтерес» як рушійна сила має суб'єктивне начало і є настільки ж унікальним, наскільки унікальною є кожна людина, соціальна група, нація тощо. Таким чином, зміст інтересів відповідає цілям і задачам господарюючих суб'єктів різного рівня – від домогосподарства до національної й міжнародної економіки. Отже, до суб’єктів господарювання слід відносити не тільки окрему особистість, але й родинне коло («наноекономіка»), колектив («мікроекономіка»), населення муніципалітету, регіону («регіональна економіка»), країни («національна економіка») та світову спільноту, тобто рівень світового господарства.

З позицій домінуючої на сьогодні індивідуалістичної парадигми, у площині  саме економічних інтересів, управління мотиваціями у сфері господарських відносин стає найважливішим методологічним принципом з особливою увагою до ESG-складників господарської діяльності. Також слід акцентувати увагу на оцінці характеру способів організації суспільного життя конкретного просторового утворення, де формується своя особлива картина переплетення і протиріч інтересів власників, менеджерів, споживачів та інших зацікавлених сторін у використанні ресурсів, отриманні прибутку та економії витрат. Прагнучи до задоволення власних інтересів, кожна з груп змушена шукати шляхи забезпечення умов для дотримання консенсусу інтересів. Такий підхід визначає модель полісуб’єктного управління господарським процесом шляхом знаходження  балансу інтересів, за якої досягнення цілей господарюючого суб'єкта, з системних позицій, коригується вимогами досягнення інших цільових орієнтирів, але на рівні, прийнятному для нього й усіх зацікавлених сторін господарського процесу.

Відділ методології сталого розвитку

Бистряков І.К., д.е.н., проф.,

Клиновий Д.В., к.е.н., с.н.с., доц.