На сьогодні в Україні працює велика кількість структур, що відіграють роль інститутів, метою яких є ухвалення відповідних рішень задля досягнення бажаного рівня екологічної безпеки. Водночас, їх діяльність не має такого рівня успішності, як цього вимагають потреби суспільства. Традиційно, серед інститутів, які тим чи іншим чином пов’язані з екологобезпечним розвитком, виокремлюємо дві групи. До першої, офіційної, входять державні інститути різних рівнів (органи державної влади та місцевого самоврядування), підприємства й підприємці, громадські організації, наукові та освітні заклади тощо,  формування яких покладено на державні органи влади та недержавні галузеві організації. Їх діяльність декларується у певному документі, який є обов’язковим до виконання. До другої, неофіційної, групи входять саморегульовані елементи. Передусім – це неформалізовані рішення самоврядних організацій, усні домовленості, спеціалізовані установи з проведення аудиту, експертизи, моніторингу,  розробки норм та нормативів, ліцензування, сертифікації, прогнозування національного розвитку тощо.  По суті ці суб’єкти виконують функції розробки, реалізації та контролю еко-орієнтованих програм.

Удосконалення поточної системи інститутів та інституцій, які вирішують питання природоохоронного значення на загальнодержавному та  місцевому рівні, є пріоритетним напрямком роботи, який потребує фундаментальних наукових досліджень на основі передового світового досвіду. На сьогодні в Україні є потужна база теоретичних досліджень, які дають рекомендації щодо удосконалення інституціонального забезпечення. Багато проблем виникають з того, що між інститутами різних рівнів немає достатньої  практичної взаємодії. Важливо наголосити також, що залучення приватних структур, передусім бізнесу, до питань охорони довкілля в нашій країні має надзвичайно низький рівень, адже реалізація екологічних проектів не достатньо стимулюється з боку державних інститутів. Виходячи з позиції необхідності комунікації між урядовими та неурядовими структурами у сфері екологобезпечного розвитку задля досягнення позитивного ефекту, з розумінням необхідності економічної вигоди, доцільно запропонувати впровадження платформи взаємодії на прикладі «розумних секторів». Запровадження такого виду діяльності в Україні дасть можливість наблизити органи влади та громадські організації екологічного спрямування до реального сектору економіки з метою організації спільної діяльності у напрямку збереження довкілля та здоров’я населення. Для запуску програми доцільно розуміти структуру «розумних секторів» (рисунок).

Зазначена модель передбачає глибоку взаємодію в «розумних секторах» приватного та державного рівнів. Для досягнення максимального ефекту співпраці передбачається створення єдиної платформи взаємодії  на основі використання інструменту «миттєвих знімків». Така онлайн-платформа зможе миттєво надавати необхідну інформацію про необхідні економічні та екологічні показники секторів економіки та забезпечить можливість ухвалювати стратегічні рішення з огляду на теперішній стан та перспективу впливу на довкілля.

Обов’язковою умовою існування «розумних секторів» в Україні є постійна відкрита звітність результатів їхньої діяльності.

Роль «розумних секторів» у загальному процесі децентралізації полягає у такому:

-           зважаючи на велику територію України – посилення взаємодії усіх її адмінодиниць, передусім ОТГ, на основі онлайн-платформи;

-           спільна узгоджена діяльність державних органів влади усіх рівнів з секторами економіки спрямована на екологобезпечний розвиток;

-           прозорість діяльності «розумних секторів» і прямий доступ членів громад до результатів їхньої діяльності;

-            через спрощену систему взаємодії можливість швидшого отримання дозволів на економічну діяльність, особливо коли дозвіл необхідно отримати у центральних органах влади.

 Рисунок. Перспективна модель функціонування «розумних секторів» в Україні

Відділ природно-техногенної та екологічної безпеки

П.І. Пойдин, аспірант відділу