Питання співвідношення категорій «економія» та «господарювання» має не аби яке значення, оскільки значною мірою впливає на упорядкування засобів управління сталим просторовим розвитком життєдіяльності людини, спільноти, соціуму та різного типу угрупувань, пов’язаних із господарською діяльністю.

Якщо зазирнути в етимологію слів економіка та господарство, то можемо побачити, що вони синонімічні. І у першому, і у другому випадку річ йде про управління простором, який охоплюється людиною у процесі перебудови  природного середовища. Втім, як відомо, згодом смисли розійшлися і ці поняття почали визначати щось інакше. Значною мірою це було обумовлено ускладненням структури діяльності людини. Але річ не про те. З позиції постнекласичних підходів щодо поліцентричного наративу у просторовому управлінні сталим господарюванням, об’єктивно виникає необхідність провести відповідну декомпозицію смислів, тобто їх розведення на новій методологічної основі.

Оскільки раніше ми визначили категорію «стале господарювання» як спосіб діяльності, що базується на концепції забезпечення системного гомеостазу, тобто рівноважної взаємодії сукупності відносин між стейкхолдерами у напряму раціонального використанням наявних матеріальних й нематеріальних благ, то для категорії «економія» слід визначити оновлений наративний зміст. Пропонується «економію» розглядати як відповідний складний процес упорядкування, у широкому смислі, механізм взаємодії людини з оточуючим середовищем. У такому контексті, «економія»  набуває двох принципово різних ознак. Перша торкається здебільш техніко-технологічної, або фізичної складової, а друга, як зараз часто говорять, віртуальної складової, або над фізичної, тобто метафізичної складової.

Якщо по першій позиції більш менш ясно, оскільки вона має давню історію, то з другою позицією є деякі складнощі. Оскільки процес віртуалізації економії є явищем досить молодим, котре до того ж швидко розвивається, то спостерігаємо запізнення його наукового методологічного осмислення. У таких умовах для обґрунтування інноваційних методів управління процесом сталого господарювання виникає необхідність формувати, умовно кажучи, прецедентне  наукове забезпечення, котре враховує конкретні ситуативні особливості. Такий підхід у цілому не вступає у протиріччя з постулатами наратології. Це у першу чергу торкається питань визначення факторів виробництва у контексті віртуалізації економії. Відомо, що земля, труд, капітал, а також підприємницькі здібності та інформація є цими факторами, котрі  обумовлюють стале господарювання. Виходячи з міркувань про дуальність категорії економії, при традиційному підході, для сталого розвитку важливим є формування такої їх комбінації на визначеному просторі, котре дає максимізацію створення доданої вартості. У той же час, з позиції віртуальної економії, маємо ситуацію щодо комбінування, найбільш ефективним способом, не фізичних складових господарських систем, а тип поєднання визначених факторів у вигляді вартостей, що продукують додані вартості, тобто знеособлених капіталів.

Помічено, що найчастіше між двома цими гілками економічної діяльності виникає конфлікт, котрий суттєво гальмує процес сталого господарювання. Особливо у частині, котра торкається питань досягнення екологічних, соціальних, культурологічних та інших поза економічних цілеспрямувань. Вирішення конфліктів стає одним із найважливіших завдань концепту сталого господарювання. У площині полісуб’єктного упорядкування просторових інтересів зацікавлених стейкхолдерів, особливе значення звісно набувають фінансово-економічні механізми їх врегулювання через чітке визначення прав власності на наявні просторові операційні ресурси та адекватної оцінці їх цінності, вартості та ціни.

Відділ методології сталого розвитку